Судова система Індії
Якщо таке свідоцтво видано або дано дозвіл, то будь-яка сторона процесу може подати апеляцію до Верховного суду на тій підставі, що будь-яке питання з зазначених вище вирішено неправильно апріорі.
Апеляційному переглядові у Верховному суді за конституційною нормою підлягали цивільні справи:
1) у разі коли вбачалося, що істотне правне питання,
пов'язане з Конституцією, вирішено неправильно;
2) коли загальна сума або цінність предмета спору при
розгляді в суді першої інстанції становила не менше 20 тис.
рупій або суму, яку для регулювання майнових правовідно
син визначено окремим законом;
3) якщо судове рішення стосувалося прямо або побічно
претензії на право власності щодо зазначеної суми чи цін
ності.
Однак ці апеляційні повноваження Верховного суду в цивільних справах були змінені законом про 13-ту поправку до ст. 133 Конституції у 1972 p., яка наблизила індійський закон до англійського. У Великій Британії апеляція у цивільних справах на рішення Апеляційного суду надходить до суду Палати лордів, якщо Апеляційний суд або Суд Палати лордів дозволили апеляцію. Відповідно до зазначених положень п. 1 ст. 133 Конституції Індії апеляція могла бути розглянута, якщо йшлося про значну суму, що відповідала поняттю невід'ємного права на скаргу. Але апеляції такого характеру було скасовано вказаною поправкою. Тепер апеляція у цивільних справах допускається, якщо Вищий суд штату затвердить свідоцтво про те, що у справі "порушується істотне питання права загального значення", яке може бути "вирішено тільки у Верховному суді".
Апеляційна юрисдикція Верховного суду у кримінальних справах також має певні межі і стосується тих справ:
1) у яких порушуються істотні правні питання, пов'язані
з тлумаченням положень Конституції, які стосуються прав
людини;
2) у перебігу яких постають визначальні правні або со-
ціально значущі питання, що мають суспільні наслідки;
3) при розгляді яких вбачається порушення найважливі
ших принципів правосуддя, що є визначальними для Індії і
світової спільноти;
4) у яких Вищий суд штату за апеляцією відмінив ви
правдувальний вирок, винесений обвинувачуваному судом
першої інстанції, і, визнавши його винним, засудив до
страти;
5) які Вищий суд штату після ухвалення вироку судом
першої інстанції витребував з будь-якого підпорядкованого
йому суду, прийняв справу до свого провадження для пере
гляду за спеціальною апеляцією й визнав обвинуваченого
винним, засудивши його до страти.
Апеляції щодо останніх двох категорій справ подаються до Верховного суду на підставі невід'ємного права людини.
Цікаво порівняти цей порядок з апеляційним провадженням у кримінальних справах Великої Британії. Апеляції надходять до Суду Палати лордів лише тоді, коли Генеральний прокурор засвідчив, що рішення Апеляційного суду у кримінальних справах порушує питання права, яке має виняткове значення для держави, і що в її інтересах розглянути це питання в апеляційному провадженні. В Індії, як було зазначено вище, апеляція на рішення суду застосувати смертну кару подається до Верховного суду без будь-яких застережень, згідно з конституційною нормою.
Щодо інших справ, то апеляції у кримінальних справах, що розглянуті у вищих судах штатів і територій, переглядатися у Верховному суді вже не можуть. Проте Парламент має право прийняти закон, який може покласти на Верховний суд додаткові повноваження з розгляду повторних апеляцій у деяких кримінальних справах.
Конституція Індії передбачає звернення з апеляцією до Верховного суду на рішення вищих судів (статті 132—134). Але іноді виникають ситуації, коли може бути визнано доцільним втручання Верховного суду в рішення не тільки вищих, а й інших судів та трибуналів. Таке повноваження здійснюється поза межами звичайного закону, де вказано напрями просування апеляції і є посилання на Верховний суд відповідно до ст. 136 Конституції. Згідно з положеннями цієї статті Верховний суд може на свій розсуд дати спеціальний дозвіл на апеляцію щодо будь-якого рішення суду в будь-якій справі чи питанні, ухваленому будь-яким судом чи трибуналом на території Індії. Однак ці повноваження не поширюються на рішення судів, які діють згідно із Законом про збройні сили.
Розділ V
Судова система Індії
Здійснювати це повноваження Верховний суд може на власний розсуд, воно не пов'язане з будь-якими обмеженнями, до того ж і не може бути обмежене жодним законом, крім конституційних змін. Однак ці особливі повноваження Верховний суд повинен здійснювати виключно за надзвичайних обставин. Відповідними правилами Верховний суд встановив, що це надзвичайне повноваження може здійснюватись лише у разі порушення принципів природної справедливості.
У цивільних справах спеціальний дозвіл на апеляцію в порядку ст. 136 Конституції може бути наданий, якщо йдеться про найважливіше питання загального громадського інтересу. Згідно з цією доктриною Верховний суд втручається у сферу кримінальної юрисдикції, якщо виникають виключні обставини, аналіз яких свідчить, що ухвалене рішення є аж надто несправедливим і містить досить істотні елементи, які дають підставу для повторної апеляції.
Розглянувши апеляцію, Верховний суд не заміняє рішення трибуналу своїм, а приписує відмінити його на основі своїх надзвичайних повноважень.
§ 4. Рекомендаційні повноваження Верховногосуду
За Конституцією, Верховний суд Індії має консультативні повноваження (ст. 143), згідно з якими він може викласти свій погляд з будь-якого питання права чи факту подій загальносуспільного значення, однак за умови, що з таким проханням до нього звернувся Президент. Конституційна норма визначає дві категорії таких запитів.
По-перше, коли Президент вважає, що певне питання права (правозастосування) має громадське значення і з цього приводу необхідно мати висновок Верховного суду. Висновки Верховного суду оформляються відповідним письмовим актом, який відрізняється від звичайного судового рішення цього ж суду тим, що не має преюдиційно обов'язкової сили для уряду й не підлягає примусовому виконанню, як інші рішення. Визначальним моментом у цьому разі є те, що на відміну від спору між сторонами, який має місце в цивільних справах, тут спору немає, а є прагнення отримати кваліфіковану юридичну консультацію правників вищого класу.
Висновок має консультативний характер, і уряд може взяти його до уваги під час здійснення заходів з конкретного питання, але діяти згідно з ним не зобов'язаний. Такий консультативний висновок корисний тим, що своїм авторитетом сприяє обгрунтуванню урядового акта чи законопроекту перш ніж він буде прийнятий або допомагає розв'язати будь-яке інше питання, яке не може бути передане до суду в звичайному порядку, а тим часом уряд бажає отримати авторитетні юридичні висновки перед тим, як учинити яку-небудь дію.
Індійські джерела стверджують, що з часів проголошення незалежності до початку 80-х років Президент Індії усього сім раз звертався до Верховного суду за консультативними висновками1. Слід зазначити, що хоч думка Верховного суду і не є обов'язковою для уряду, однак його роз'яснення є обов'язковими для нижчих судів у подальшому застосуванні норм права при виникненні аналогічних правовідносин.
По-друге, в разі виникнення суперечок під час застосування положень договорів і угод, укладених Індією з іншими країнами до прийняття Конституції і вилучених з компетенції Верховного суду (відповідно до ст. 131) у першій інстанції (про що йшлося вище), вони вже не можуть бути цивільними судовими спорами, однак Президент має право передати Верховному судові запит з приводу предмета такої суперечки для отримання кваліфікованого висновку.
Крім зазначених консультативних повноважень, Верховний суд Індії може згідно зі ст. 32 Конституції приймати до свого провадження звернення, прохання, заяви щодо видання конституційного припису про здійснення основних прав громадян, що інколи розглядається як право цього суду бути першою судовою інстанцією в цих питаннях, хоч відповідний акт суду не є судовим рішенням. Потерпіла особа справді має право апелювати до Верховного суду замість Вищого суду відповідного штату. Однак цю можливість Верховного суду слід розглядати як виняток з його компетенції конституційної судової юрисдикції, оскільки спір виникає не між членами Союзу, а між потерпілою особою й урядом або одним з
1 Басу Дас Дура. Основы конституционного права Индии. — М.: Прогрес, 1986. — С. 433.