Крім суддів, у судах працюють судині дослідники, клерки, стажисти сімейних судів, судові стенографісти, обслуговуючий персонал, судові виконавці, судові секретарі та інші.
Судові дослідники за наказом судді проводять необхідну дослідну роботу, пов'язану із слуханням справ та прийняттям рішень. Однак у місцевих судах така діяльність обмежена справами про промислову власність та податки.
Судові клерки мають обслуговувати та вести записи процесу, готувати і зберігати записи та інші документи, що стосуються справи.
Стажисти сімейних судів проводять необхідні розслідування внутрішньосімейних стосунків, справ неповнолітніх тощо.
Судові стенографісти відповідають за стенографічний запис судових процесів, їх переклад та займаються питання-
ми, які відносяться до справи. Обслуговуючий персонал відповідає за відкриття суду та під керівництвом судді підтримує порядок у судовій залі. Судові виконавці виконують судові рішення, займаються документами, виданими судом, та іншими справами.
На відміну від згаданих вище працівників суду, які беруть безпосередню участь у його роботі, судові секретарі під керівництвом свого начальства відповідають за ділові, зокрема фінансові питання.
Працівниками суду вважаються також бібліотекарі Верховного суду, інструктори Інституту правничих студій та досліджень, Інституту досліджень та навчання судових клерків та Інституту стажистів сімейного суду.
Після прийняття Конституції у 1946 р. всі згадані вище працівники суду (у 1990 р. їх було близько 21 тис. 800 осіб) призначаються та звільняються судами.
Слід також згадати громадських обвинувачів та практикуючих юристів, які тісно пов'язані із судом, хоч і не є його працівниками.
Громадський обвинувач — прокурор є офіційною громадською особою, яка виступає з кримінальним обвинуваченням і керує виконанням вироків. За Конституцією 1889 p., громадський обвинувач виконував свою роботу в прокурорському офісі, який був приєднаний до суду, й разом з іншими суддями підпорядковувався міністру юстиції. Після того, як Конституція 1946 р. чітко відокремила судову владу від виконавчої, офіси громадських обвинувачів гтяли окремими адміністративними установами, цілком незалежними від суду. Громадські обвинувачі (прокурори) перебувають під керівництвом та контролем міністра юстиції. Разом з тим прокуратура є централізованою організацією, яку очолює Генеральний прокурор: її структура пристосована передусім до судової системи — підрозділи прокуратури є в усіх зазначених судах. Міністр юстиції може керувати Генеральним прокурором тільки в питаннях, які стосуються розслідування або представлення особливих справ. Це є засобом захисту громадських обвинувачів від політичного тиску.
На відміну від адміністративних працівників, для призначення громадським обвинувачем особа повинна мати таку саму кваліфікацію, як і помічники суддів. Число громадських обвинувачів у 1990 р. становило близько 2 тис. осіб.