Формування системи судів у Великій Британії відбувалося під впливом двох ознак, які притаманні саме цій країні у Західній Європі, — існуючої тривалий час конституційної монархії, яка обрамлена демократичними інститутами, і федеративного устрою цієї держави з певною автономією державних інститутів у складових частинах Сполученого Королівства.
За формальною ознакою державного верховенства коронованої особи здійснення правосуддя всіх рівнів у Великій Британії є її виключним правом. Проте, згідно зі звичаєм, який склався ще наприкінці XIV ст., монарх, хоч і міг бути присутнім разом зі своїми суддями на судовому засіданні, практично не міг ухвалювати рішення. Сьогодні тим паче королівська прерогатива є не що інше, як традиційна формальність. Хоч вищі суди Королівства називаються "судами королеви", а їхні судді — "суддями її Величності", насправді їх діяльність цілковито регламентується законодавством. Попри те, що карне переслідування чиниться від імені королеви, воно може бути розпочато за позовом будь-якої приватної особи. Монарх жодним чином не може втручатися у судовий розгляд цивільної справи.
До залишків королівської прерогативи, які цілком зберегли свою дієвість, можна віднести хіба що право Генерального прокурора помилувати того, хто за рішенням суду був визнаний винним, а також прерогативу помилування, якою користується міністр внутрішніх справ, щоб зупинити дію ви-
року ув'язнення чи пом'якшити покарання. Таким чином, правосуддя на практиці здійснює не монарх, а відповідні державні структури, сформовані безпосередньо громадськістю (народом) або опосередковано — за участю й допомогою представницьких органів громадськості.
Федеративний устрій держави Сполучене Королівство Великої Британії відбився й на устрої судової системи. Можна з певністю стверджувати, що за федерально-територіальним поділом у Великій Британії існують три фактично самостійні судові системи — в Англії та Валії, в Шотландії та у Північній Ірландії, які ієрархічно майже не перехрещуються. Апеляційна юрисдикція Суду Палати лордів щодо рішень найвищих судових інстанцій Шотландії і Північної Ірландії також є обмеженою, про що буде сказано далі.
Законодавчу базу сучасної судової системи Англії та Валії і частково всього Сполученого Королівства Великої Британії становлять такі закони, завдяки яким відбулася судова реформа 70-—90 pp. XX ст.: Закон про здійснення правосуддя від 1970 p. (Administration of Justice Act, 1970, ch. 31, P. J. А.), Закон про суди від 1971 p. (Court's Act, 1971, ch. 23, P. J. А.), Закон про присяжних від 1974 p.(Juries Act, 1974, ch. 23), Закон про доручення від 1976 p.(Bail act, 1976, ch. 63), Закон про кримінальне право від 1977 p.(Criminal Law Act, 1977, ch. 45), Закон про магістратські суди від 1980 p. (Magistrates' Courts Act, 1980, ch. 43), Закон про Верховний суд від 1981 p. (Supreme Court Act, ch. 54), Закон про поліцію і докази в кримінальних справах від 1984 р. (Police and Criminal Evidence Act, 1984, ch. 60), Закон про суди графств від 1984 p.(Country Courts Act 1984, ch. 28), Закон про державних обвинувачувачів від 1985 p. (Prosecution of Offences Act, 1985, ch. 23), Закон про суди і правове обслуговування від 1990 р.( Courts and Legal Service Act, 1990, ch. 41), Закон про кримінальне правосуддя і громадський порядок від 1994 p. (Criminal Justice and Public Order Act, 1994, ch. 330), Закон про кримінальний процес і розслідування від 1996 p.(Criminal Procedure and Investigations Act, 1996, ch. 25).
Способи класифікації судів, що послуговуються у своїй діяльності англійським законодавством, різні. Але традиційно англійські суди можна поділити за двома ознаками: 1) су-