Судова система Великої Британії
рішень Відділення Королівської лави було затверджено Законом про здійснення правосуддя від I960 р. Дозвіл подавати апеляцію надається за умови, якщо справа зачіпає правну проблему загальнодержавної ваги і створюється враження, що Суду Палати лордів варто її розглянути. Право подавати апеляцію до Суду Палати лордів з Карного відділення Апеляційного суду сформульовано в Законі про апеляції у кримінальних справах від 1968 р. Якщо нижчий суд підтверджує, що порушено правну проблему загальнодержавної ваги, але не дає дозволу на подання апеляції, можна звернутися до Суду Палати лордів з клопотанням про дозвіл на апеляцію. Однак якщо суд відмовляється це підтвердити, то таке клопотання не може бути подано. За таких умов апеляції можуть подаватися з Апеляційного суду Північної Ірландії у кримінальних справах та з Апеляційного суду військового трибуналу. Суд Палати лордів також заслуховує апеляції, що надійшли від шотландського Сесійного суду, але шотландські суди не мають права апеляції у кримінальних справах до Суду Палати лордів.
Рішення Суду Палати лордів як судового органу, що діє за нормами загального права, є обов'язковими для всіх інших судів, які розглядають цивільні і кримінальні справи, незважаючи на те, чи мають ці суди право подавати сюди апеляцію. Ще донедавна Суд Палати лордів суворо дотримувався доктрини прецеденту і вважав себе зв'язаним своїми попередніми рішеннями. Такий підхід випливає з ідеї: якщо попереднє рішення визнано неправильним чи застарілим й може призвести до несправедливості, то ніхто, крім Парламенту, не спроможний виправити ситуацію, що склалася. Ця позиція, що спричинялася до безсистемності та недосконалості у механізмі судового прийняття рішень та виправлення помилок, багаторазово піддавалася критиці, аж поки у 1966 р. судовий лорд Гардінер від свого імені та від імені призначених для розгляду апеляцій членів Палати лордів зробив заяву щодо наміру судових лордів надалі відступати від своїх попередніх рішень, "якщо вважатимуть, що це варто зробити". Однак було цілком очевидно, що це рішення стосується виключно Суду Палати лордів. До того ж Палата дуже обережно користується цим правом, оскільки воно неминуче зумовлює певну невизначеність.
Коли йдеться про цивільні справи, Суд Палати лордів виступає як суто апеляційна інстанція. Апеляція подається Апеляційним судом, але її розглядають лише тоді, коли на це погоджується саме цей суд або Апеляційна комісія Палати лордів. Майже завжди апеляції, що беруться до розгляду, стосуються особливо важливого законодавства, хоч ця вимога й не обов'язкова. З метою заощадити кошти до Закону про судочинство від 1969 р. внесено положення про процедуру подання апеляції, "минаючи інстанцію", застосування якої дає можливість у деяких випадках передавати апеляцію з Високого суду одразу до Суду Палати лордів, обминувши Апеляційний суд. Така апеляція має відповідати двом вимогам. По-перше, суддя суду першої інстанції повинен видати свідоцтво, яке дається лише за згодою всіх сторін, що виступають у справі, а сама справа стосується законодавчого положення загальнодержавної ваги, яке цілком або головним чином пов'язане з тлумаченням закону, або коли це положення є таким, що зобов'язує до цього суддю з огляду на попереднє рішення Апеляційного суду чи Суду Палати лордів. По-друге, на це потрібна згода Суду Палати лордів.
На відміну від інших судів, Суд Палати лордів не виносить вироків (рішень за суттю). Замість цього він передає розглянуту справу до суду першої інстанції, голова якого має керуватися його вказівками.
У приміщенні Палати виклад арі ументів і доказів вже не відбувається, як це було раніше. Апеляція аргументується в одній із службових кімнат комітетів, де лорди засідають без мантій. У кімнаті думки лордів, як правило, не зачитуються, хоч вони й виходять у кімнату, щоб оголосити, задовольняють чи відхиляють вони апеляцію. Ці думки не є в точному розумінні "вироком", а всього лиш промовами з мотивів голосування з приводу пропозиції, висунутої лорд-канцлером або старшим лордом. Якщо голоси Палати розділяються порівну, апеляція відхиляється. Насправді рівності голосів не буває, тому що на засіданнях незмінно буває присутнім непарне число членів.