Члени судів призначаються переважно з числа баристерів, які мають власну практику. Оскільки баристерами здебільшого стають у двадцять років, а суддями ніколи не призначають тих, кому менше сорока — найчастіше ними стають 50-річні і старші особи, то перш ніж з'являється можливість стати суддею, баристер відбуває тривалий, часом багатолітній період стажування. Були часи, коли адвокати з великою практикою не прагнули стати суддею, бо це означало істотне зменшення їхнього прибутку. Єдиною компенсацією, якщо брати до уваги престиж та повноважний титул, було те, що посада судді розглядалася як цікавий і фінансове надійний спосіб допрацювати до пенсії. Судді й тепер заробляють не більше, ніж інші державні службовці на відповідних посадах, а проте нині вважається почесніше й вигідніше перебувати на державній службі, аніж бути адвокатом, який до самої пенсії займається приватною практикою. Великою мірою це зумовлюється тим фактом, що баристер, який переходить на суддівську посаду, завдяки пільговому оподаткуванню має загалом досить високі прибутки та пенсійне забезпечення.
Як і раніше судочинство є сферою діяльності вищих та наближених до них середніх суспільних верств; воно доступне лише випускникам загальновизнаних привілейованих приватних шкіл, які потім навчалися в Оксфорді чи Кембриджі. Отож чимало судців є вихідцями з одного соціоеконо-Мічного класу, оскільки донедавна жодна людина, яка не мала сторонніх прибутків, не змогла б матеріально забезпечити себе протягом перших років адвокатської практики. Проте внаслідок розвитку юридичних факультетів в університетах, більшої доступності правничої освіти та зростання державного фінансування правної допомоги здобути фах юриста
сьогодні можуть особи зі значно ширших суспільних верств. Мине кілька десятиліть, і частина з них стане суддями; лише тоді можна буде оцінити, який вплив це справить, якщо справить взагалі, на стан справ у сфері судочинства.
Взагалі для консервативної англійської судової системи велике значення мають такі аспекти, як поважність віку, походження, належність до певної політичної організації та бездоганне додержання норм загального права. Це спричиняється до серйозної конфронтації між світоглядом суддівства й новітніми соціальними тенденціями. Загальне право за своєю природою є індивідуалістичним, воно обстоює свободу і право людей поводитися так, як вони вважають за потрібне, але в дозволених законом межах. Разом з тим минуле століття виявило дедалі зростаючу тенденцію залучення керівних органів держави до зусиль громадськості, спрямованих на вдосконалення суспільної моделі в напрямі більшої справедливості та рівності. Судові рішення з таких, зокрема, питань, як профспілкова діяльність, часто стають об'єктом гострої критики здебільшого через те, що судді, розглядаючи ці справи, керуються філософськими засадами, які не узгоджуються з більшістю положень сучасного законодавства в соціальній сфері.
Усі судді Великої Британії призначаються, а не обираються.
Найбільшу критику у практиці призначення суддів та складу судів викликають вузькі критерії добору як у політичному, так і соціальному розумінні. Як промовисто прокоментував цю ситуацію один англійський правник, "впадає в око систематичність, з якою використовується досить вузька частина політичного спектра".
Єдиною суддівською і водночас політичною посадою є посада лорд-канцлера, який не лише очолює судову владу, а й при цьому є членом Кабінету міністрів. Таким чином, призначення лорд-канцлера зумовлюється радше політичними, а не правничими міркуваннями. По суті, цю посаду можна розглядати як форму політичної винагороди. На відміну від інших судових посад вона не є постійною — з кожним новим урядом призначається інший лорд-канцлер.
Лорд-канцлер, лорд — головний суддя, голова Відділення у сімейних справах, члени Суду Палати лордів, яким доручено розглядати апеляції, та судді Апеляційного суду призна-
— __
чаються королівською особою за рекомендацією прем'єр-міністра, який радиться з лорд-канцлером. Рядові судді Високого суду, окружні судді та рекордери призначаються королевою за рекомендацією лорд-канцлера.
Для забезпечення та гарантування незалежності судової влади від виконавчої Парламент ухвалив закон, в якому чітко сказано, що всі вищі судді обіймають свої посади, доки їхня поведінка є гідною, і підкоряються лише рішенню про відставку, що його ухвалює монарх за поданням обох палат Парламенту. За певних обставин лорд-канцлер може усунути з посади суддів нижчих судів за негідну поведінку чи в разі доведення їхньої недієздатності. Усі судді вищих судів тепер виходять на пенсію у 75 років. Пенсійний вік окружних суддів — 72 роки, з можливим подовженням цього строку до 75 років. На посаду окружного судді може бути призначений лише баристер із щонайменше 10-річним стажем або рекордер з досвідом роботи мінімум три роки. Після призначення він не має права працювати в будь-якому іншому місці, крім цього суду. Посада рекордера є тимчасовою; він може виконувати ці обов'язки за сумісництвом. Від рекордерів вимагається засідати в Карному суді щонайменше протягом одного місяця на рік. На посаду рекордера можуть бути призначені баристери або соліситори зі стажем 10 років. З огляду на це дещо незвичною видається теперішня практика, коли за певних обставин соліситори можуть претендувати на посаду окружного судді.
Англійський адвокат після зазначеної тривалої практики починає роботу як суддя в суді нижчого рівня. Успішна робота є запорукою подальшої кар'єри: згодом він може бути признаний суддею до вищого суду першої інстанції, потім, можливо, до Апеляційного суду, а відтак і до найвищої судової інстанції — Суду Палати лордів.
Судді шотландських судів призначаються на посади або британським монархом за рекомендацією державного секретаря у справах Шотландії, або безпосередньо державним секретарем, якщо це мирові судді.