Основна за кількістю кримінальних справ, що розглядаються (до 95 відсотків), ланка британської судової системи — магістратські суди (англ. Magister's Courts).
Термін "магістратські суди" сьогодні охоплює те, що раніше було відоме як "малі сесії" або "судці, які проводять допит". Ці суди переважно мали справу з численними дрібними злочинами, що переслідувались за спрощеним порядком судочинства. Магістрати — це власне судді від народу. Переважна більшість їх — мирові судді, які не є професійними юристами, і тільки незначна решта є правниками за фахом.
Непрофесійні судові заклади як невід'ємна частина британської юридичної системи вперше з'явилися у XIV ст., коли нарешті офіційно були запроваджені королівські комісії, що спочатку являли собою додаток до старої кругової поруки. Внаслідок цього юрисдикція мирових суддів значно розширилась. На кілька наступних століть суди квартальних сесій, що мали як апеляційну, так і широку початкову юрисдикцію у кримінальних справах щодо майже всіх правопорушень, стали головними закладами місцевого врядування.
Теперішня система магістратських судів, члени яких працюють на громадських засадах, є життєво важливою для ефективного здійснення карного судочинства. Ця система діє відповідно до Закону про магістратські суди, що був ухвалений у 1980 р. Кожне графство, райони Лондона, лондонське Сіті мають власні комісії для нагляду за додержанням правопорядку. Отже, юрисдикція цих судів є суто локальною. Сьогодні в Англії та Валії налічується понад 500 магістратських судів з понад 24 тис. мирових суддів, які не є юристами, не отримують платню за виконання своїх функцій, але їм компенсуються витрати, пов'язані з відрядженнями; майже третина з них — жінки. Вони розглядають одноособове або колегіально (двоє-троє суддів без присяжних) кримінальні справи та дуже обмежену кількість цивільних справ.
Судді магістратських судів призначаються від імені Британської Корони лорд-канцлером, який розглядає кандидатури, подані експертними комісіями, що існують у кожному графстві Англії і Валії. Юридична кваліфікація не є необхідною умовою цього призначення; члени експертних комісій радше зважають на особисті та моральні якості кандидатів,