мікології є одним з багатьох факторів, що вносять плутанину в розуміння механізму американського судочинства.
Нижчий рівень судів першої інстанції становлять суди обмеженої юрисдикції: поліцейські, магістратські, суди правосуддя, муніципальні. У багатьох судах обмеженої юрисдикції справи розглядають мирові судці — виборні посадові особи, часто неюристи. їх діяльність оплачується залежно від кількості розглянутих справ, сум стягнутого штрафу, розміру отриманого адвокатом гонорару тощо. Мирові судді, як правило, не розглядають справи про діяння, за які може бути призначено покарання, що перевищує позбавлення волі строком на один місяць або штраф у сто доларів.
На відміну від судів загальної юрисдикції ці суди мають відносно обмежену компетенцію. Такий суд може виносити вироки з обмеженого кола питань. Наприклад, у деяких штатах існують суди, яким надано юрисдикцію ухвалювати рішення щодо незначних порушень правил руху водіями транспортних засобів; є суди у справах спадщини і заповітів, що уповноважені розглядати лише питання спадкування або призначати опікунів малолітніх та недієздатних. Компетенція деяких судів обмеженої юрисдикції іноді виражається у грошових сумах. Наприклад, "суд невеликих позовів" може мати юрисдикцію щодо позовів, які не перевищують 5 тис. доларів або якоїсь іншої відносно невеликої суми. Штати звичайно утримують суди обмеженої юрисдикції, щоб виносити вироки з незначних порушень або ж у справах неповнолітніх, які не вчинили тяжких злочинів. В організації цих судів у різних штатах є значні відмінності.
Термін "обмежена юрисдикція" не обов'язково означає, що даний суд обмежується дрібними питаннями або що його робота менш важлива, ніж робота судів загальної юрисдикції. До речі, суд у справах спадкування може розв'язувати справи щодо спадщини в 1 млн. доларів. Родинні суди, які функціонують в окремих штатах, уповноважені давати розлучення, призначати опікунів дітей, аліменти на дітей та вирішувати безліч інших питань, пов'язаних з родинними стосунками. У деяких штатах існує справжня мішанина із судів обмеженої юрисдикції (це результат того, що законодавчі органи створюють суди без будь-якої системи), таких як суди першої інстанції для муніципалітетів, а також вищезгадані численні види судів. У таких штатах лінія, що відокремлює
суди загальної від судів обмеженої юрисдикції, є надто нечіткою. У деяких штатах законодавча влада групує всі суди обмеженої юрисдикції в єдиний нижчий рівень загальної юрисдикції (наприклад, у штаті Вірджинія). Незалежно від їхньої структури, суди обмеженої юрисдикції розглядають приблизно в 6 раз більший обсяг судових справ, ніж суди загальної юрисдикції.
У різних штатах робляться спроби уніфікувати суди загальної компетенції, їх найважливішою рисою є концентрація всього судочинства в єдиному ярусі судів, щоб тим самим ліквідувати різницю між згаданими двома рівнями (наприклад, у штаті Іллінойс). Штати, які уніфікували за формою свої суди першої інстанції та організували єдиний суд з такими підрозділами, як спадкування, родинні й незначні за сумами позови тощо, тим самим зберегли в їхній основі структуру старих судів обмеженої юрисдикції. Проте групування, бодай номінальне, всіх судів першої інстанції однієї ланки дає можливість ефективніше впоратися з різними рівнями судочинства. За єдиної адміністративної влади суддів можна призначити до судів того чи іншого підрозділу залежно від потреби.
Суди обох рівнів першої інстанції здійснюють початковий розгляд судових справ і приймають рішення; саме сюди викликають свідків і саме тут з'ясовують суперечливі факти. В судах першої інстанції штатів фактичні аспекти судових справ вирішує суд присяжних або сам суддя. Рішення судів першої інстанції підлягають переглядові й можливому скасуванню судами, ранг яких у судовій ієрархії є вищим для деяких судів обмеженої юрисдикції, цей перший перегляд відбувається у суді загальної юрисдикції вищого рівня. Справи судів загальної юрисдикції й іноді судів нижчого рівня переглядають апеляційні суди. Оскільки в багатьох справах, особливо тих, які вирішуються судами обмеженої юрисдикції, апеляції не подаються, то суди штатів першої інстанції, таким чином, виносять остаточне рішення з більшості судових спорів.
Наприкінці XIX ст., коли дедалі зростаюча кількість судових справ перевищила можливості верховних судів штатів, їх законодавчі органи почали створювати проміжні апеляційні суди. Ці суди було запроваджено як нову судову ланку між судами першої інстанції і верховними. Називають їх