16 липня 1990 р. Верховна Рада України прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Насамперед зазначимо, що загалом суверенітет означає зверхність і незалежність влади. Розрізняють три види суверенітету: народу, нації й держави.
Народний суверенітет народу означає, що вся влада в країні належить народові, тобто всім громадянам усіх національностей, які проживають на території даної держави і являють собою єдине джерело влади. Йому належить право визначати економічну, політичну, правову й соціальну системи країни.
Сутність національного суверенітету полягає в тому, що кожна нація, етнічна група має право вільно задовольняти свої національні потреби, розвивати свою культуру, мову, робити свій внесок у загальну скарбницю всієї людської культури.
Під державним суверенітетом розуміють політико-правову властивість державної влади, яка відбивається у верховенстві її у межах території країни й незалежності у зовнішніх відносинах.
Таким чином, народний, національний і державний суверенітет тісно між собою взаємозв'язані і взаємодіють. Вони забезпечуються цілою системою економічних, політичних і духовних умов.
Україна як суверенна демократична держава втілює в собі суверенітет держави, суверенітет нації, суверенітет народу. Державний суверенітет України був проголошений у “Декларації про державний суверенітет України”. Мета її прийняття - утвердження суверенітету й самоуправління народу України.
Виходячи з важливості цього історичного документа для нашої держави, проаналізуємо його зміст. У преамбулі Декларації подається поняття державного суверенітету “як верховенство, самостійність, повнота й неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх стосунках”. У десяти розділах Декларації містяться ідеї, котрі визначають тенденції розвитку державно-правових процесів у республіці.
Розділ І. Самовизначення української нації. Україна як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення.
Розділ II. Народовладдя. Громадяни республіки всіх національностей становлять народ України. Він є єдиним джерелом державної влади в республіці.
Розділ ІІІ. Державна влада. Україна є самостійною у вирішенні будь-яких питань свого державного життя.
Розділ IV. Громадянство Української РСР. Україна має своє громадянство. Усі громадяни мають гарантовані права та свободи. УРСР забезпечує рівність перед законом усіх громадян республіки.
Розділ V. Територіальне верховенство. УРСР здійснює верховенство на всій своїй території, яка є недоторканною.
Розділ VI. Економічна самостійність. Україна самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах. Народ має виключне право на володіння, користування та розпорядження багатством України.
Розділ VII. Економічна безпека. Україна самостійно встановлює порядок організації охорони природи на території республіки та порядок використання природних ресурсів.
Розділ VII. Культурний розвиток. УРСР є самостійною у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, що проживають на її території, право їх вільного національно-культурного розвитку.
Розділ IX. Зовнішня й внутрішня безпека. УРСР має право на власні Збройні сили, має власні внутрішні війська та органи державної безпеки.
Розділ X. Міжнародні відносини. УРСР, як суб'єкт міжнародного права здійснює зносини з іншими державами, бере участь у діяльності міжнародних організацій.
Проголошення Декларації про державний суверенітет України було початком будування нової держави. Це стало виразом волі народу України. Декларація була прийнята за часів існування СРСР і спрямована на забезпечення суверенітету України у складі СРСР. Окремі її положення застаріли, хоч у цілому вона не втратила свого значення і зараз. На юридичній підставі вона стала основою для нової Конституції, яка діє зараз. Для державного суверенітету необхідною умовою є економічна самостійність. Тому 3 січня 1990 року Верховна Рада України прийняла Закон “Про економічну самостійність України”. Він визначив зміст, мету й основні принципи економічної самостійності України як суверенної держави. У Законі був віддзеркалений механізм господарювання, регулювання економіки і соціальної сфери, організації фінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи України.
Юридичне закріплення повної самостійності України поза СРСР було здійснено Актом проголошення незалежності України, прийнятим Верховною Радою України 24 серпня 1991 року. Суть цього документа полягає в закріпленні трьох головних положень:
1) проголошувалася незалежність України й створення самостійної Української держави з офіційною назвою “Україна”;
2) установлювалося, що територія України є неподільною (єдиною) і недоторканною;
3) закріплювалося, що на території України діють виключно Конституція й закони України.
На підтвердження акта проголошення незалежності України Постановою Верховної Ради від 24 серпня 1991 року було призначено проведення республіканського референдуму. 1 грудня 1991 року народ України проголосував за державну незалежність (90,32%).
24 серпня та 1 грудня 1991 року увійшли в історію України як дати, які остаточно розв'язали питання української державності. Україна стала незалежною, суверенною державою.
Після проголошення незалежності України й створення самостійної Української держави виникла необхідність визначити долю державної території, державно-правових установ міжнародними майновими правами та обов'язками України, її громадянством. З цією метою 12 вересня 1991 року Верховна Рада України прийняла Закон “Про правонаступництво України”.
Правонаступництвом називається перехід прав та обов'язків від одного суб'єкта конституційного права до іншого. Воно може бути універсальним, частковим або зовсім відсутнім. Згідно з цим Законом Україна стала універсальною правонаступницею Української РСР і частково правонаступницею Союзу РСР.
Основними положеннями Закону були такі: депутатський склад Верховної Ради не змінювався, залишалася в силі Конституція УРСР, закони, органи державної влади, управління, судів, прокуратури до створення нових. Україна підтвердила міжнародні договори. Державні кордони залишилися незмінними.
Щодо утвердження незалежності України як держави й утворення її правових основ, були прийняті й інші закони, внесені відповідні зміни та доповнення до Конституції.
Отже, з вищесказаних нормативно-правових актів випливають такі головні положення, що потім стали конституційними і сутність яких убачається у тому, що “… громадяни Республіки всіх національностей складають народ України”. Указується також, що “… народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці”. Це означає, що виключно народ формує державну владу. Тільки народ має невід’ємне право визначати й змінювати форми та зміст свого державного життя, себто створити чи ліквідувати інститут президентства, вводити парламентаризм і т. ін.