Політичні права й свободивизначають можливості громадян брати участь у здійсненні влади, у керівництві державними справами та в суспільно-політичному житті.
Головна особливість політичних прав і свобод полягає в тому, що їх носіями, суб'єктами цих прав і свобод є тільки громадяни України, а не всі особи, що мешкають на її території. Разом з тим слід підкреслити, що політичні права й свободи мають самостійне значення і саме як такі закріплені в Конституції України та багатьох міжнародних документах, починаючи з Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Уже сама назва цього міжнародного документа свідчить, що ці різновиди прав і свобод людини органічно пов'язані між собою, є одним цілим.
Важливою особливістю політичних прав і свобод є також те, що вони, хоча й належать конкретному громадянинові, в деяких випадках можуть бути реалізовані лише завдяки участі громадян у діяльності відповідних об'єднань, політичних партій, профспілкових організацій, державних структур.
До політичних прав і свобод належать:
· право на об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36);
· право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38);
· право на мирні збори, мітинги, походи та демонстрації (ст. 39);
· право на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування (ст. 40).
Сьогодні повноцінне життя людини неможливе без права вільно висловлювати свої думки, свої переконання, без доступу до інформації. Без свободи слова неможливе існування демократії.
В Конституції України записано: “Кожному гарантується право на свободу думки й слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань” (ст. 34).
Свобода думки і слова — це можливість виражати власну думку, погляди та переконання в будь-якій формі, яка не заборонена законом, і таким чином впливати на суспільно-політичні процеси.
До політичних свобод належить також можливість кожного шукати, одержувати й поширювати різноманітну інформацію.
Конституція України посилається на закони, які мають регулювати здійснення свободи думки й слова та права на інформацію. В Україні таким законом є Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 року, який закріплює право громадян на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності, стверджує інформаційний суверенітет України і визначає правові форми міжнародного співробітництва в галузі інформації.
Під інформацієюзакон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, в державі та навколишньому природному середовищі.
Закон встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного й державного життя України.
24 грудня 1993 року прийнято Закон України “Про національний архівний фонд і архівні установи”. Цей закон регулює суспільні відносини, зв'язані з формуванням, обліком, зберіганням і використанням національного архівного фонду, та інші основні питання діяльності архівних установ.
Національний архівний фонд України— є складовою частиною вітчизняної й світової історико-культурної спадщини та інформаційних ресурсів суспільства. В Законі підкреслюється неприпустимість створення таємних архівів, передбачаються правові гарантії доступу громадян до архівних фондів.
Однією з гарантій політичної свободи думки і слова є свобода зборів, мітингів і демонстрацій,де кожна особа має право висловити власні погляди і таким чином реалізувати свої політичні права. Зміст цієї свободи полягає в тому, що кожна особа має право висловити свою думку та погляди не тільки за допомогою засобів масової інформації, а й безпосередньо на зборах. Але про їх проведення необхідно завчасно повідомити органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Така необхідність викликана, насамперед, інтересами громадського порядку.