Спадкове право - це сукупність цивільно-правових норм, що встановлюють порядок переходу прав та обов'язків померлої особи за правом спадкування. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на компенсацію шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом тощо.
Спадщина відкривається після смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, із якого вона оголошується померлою.
Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця не відоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.
Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які були живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування одержують спадкоємці за законом.
Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто і вчинення його через представника не допускається.
Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кількох фізичних осіб; без зазначення причин може позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У такому разі ця особа не може одержати право на спадкування.
Однак заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Так, право на обов'язкову частку у спадщині мають: неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця; непрацездатна вдова (вдівець); працездатні батьки.
Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування. У місцях позбавлення волі заповіт може бути посвідчений начальником установи позбавлення волі.
Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.
У випадку настання спадкування за законом, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, передбачених законом.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти або не прийняти спадщину. Якщо спадкоємець постійне проживав разом із спадкодавцем, то на час відкриття спадщини він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом терміну, встановленого ЦК України, він не заявив про відмову, від неї.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.