Пошуки тих чи тих напрямів і підходів до удосконалення організації навчання у вищих навчальних закладах зумовлюються потребами та особливостями суспільно-економічного розвитку. Упродовж століть суспільство задовольняв екстенсивний (від лат. extensivus– розширюючий), пов’язаний з кількісним (а не якісним) збільшенням, розширенням, поширенням підхід до організації навчання. Екстенсивний підхід передбачає досягнення бажаних результатів за рахунок кількісних чинників (збільшення термінів навчання у ВНЗ, кількості годин на вивчення окремих навчальних дисциплін тощо). На певних етапах історичного розвитку такий підхід задовольняв потреби суспільства, але з часом вичерпав свої можливості. З розвитком науки, збільшенням обсягу інформації, ускладненням виробничих технологій, актуалізацією проблеми продукування інтелектуального багатства виникає необхідність інтенсифікації (від фр. intensification, від лат. intensio– напруження, зусилля і facio– роблю) – посилення, збільшення напруженості, продуктивності, дієвості навчального процесу). Інтенсифікація навчання передбачає досягнення бажаних результатів за рахунок якісних чинників, тобто шляхом напруження, більш ефективного використання розумових можливостей особистості. Адже у процесі традиційного навчання в рамках екстенсивних підходів можливості мозку людини використовуються лише на 15–20%. Тому ефективніше використання можливостей і тих, хто навчає, і тих, хто вчиться, – найперша передумова інтенсифікації навчального процесу. Треба зважати на низку чинників, які у єдності та взаємозв’язку можуть забезпечити інтенсивність, а отже, й ефективність навчання.
Це, зокрема: організація навчального процесу на науковій основі з погляду розуміння сутності навчання, його рушійних сил, логіки навчального процесу, форм, методів і засобів навчання;
– забезпечення високого рівня психолого-педагогічної підготовки науково-педагогічних кадрів;
– оптимізація змісту навчального матеріалу з погляду вікових та індивідуальних можливостей студентів;
– гуманізація та гуманітаризація навчально-виховного процесу на всіх його етапах;
– створення належних санітарно-гігієнічних умов для навчання (харчування, дотримання вимог повітряного, світлового, теплового режимів, гігієни розумової праці);
– широке використання технічних засобів навчання, і передусім комп’ютерної техніки;
– професійне володіння викладачами педагогічними технологіями і педагогічною технікою;
– забезпечення належного соціально-економічного статусу педагогів у суспільстві.
Отже, забезпечення інтенсифікації навчання – досить складне питання. Воно далеко виходить за рамки суто педагогічних проблем, але об’єктивні чинники соціально-економічного розвитку диктують необхідність інтенсифікації навчально-виховного процесу. У Національній доктрині розвитку освіти чітко відображена ідея інтенсифікації навчально-виховної діяльності шляхом використання чинників, які сприяють її реалізації.
Ефективними є заходи, в яких можуть брати активну участь самі діти. Це юридичні турніри, вікторини, брейн-ринги, дебати тощо. Можливе використання найрізноманітніших форм активізації учнів у позакласній роботі. При використанні відомих із телевізійних передач форм не слід бездумно наслідувати їх зовнішню форму, структуру. Запозичивши ідею, важливо адаптувати її до наявних умов та можливостей. Найпростішою формою правової позакласної роботи є вікторини. У них можуть брати участь учні різних класів (від молодших - до випускних) відповідно до віку та рівня умінь складати запитання. Важливо забезпечити кваліфіковане та об'єктивне суддівство, рівні можливості для учасників вікторини. Форми їх проведення можуть бути різні. Це й усна вікторина з активною участю всіх бажаючих школярів, і проведення вікторини шляхом вивішування газети із завданнями та результатами відповідей упродовж певного проміжку часу. Читацькі конференції та диспути теж відіграють важливу роль у вивченні курсу.