Правовий звичай історично був першим джерелом права, який регулював відносини в період становлення держави. Взагалі під звичаєм розуміється правило поведінки, яке склалося на основі постійного й однакового повторення конкретних фактичних відносин Правовим звичай стає після того, як одержує офіційне схвалення держави. Цінні законодавчі пам'ятки минулого, які дійшли до нас - це збірники правових звичаїв.
Природа правового звичаю характеризується такими особливостями. Він, як правило, носить локальний характер, тобто застосовується в рамках порівняно невеликих громадських груп людей. Юридичні звичаї часто тісно пов'язані з релігією. В Індії, наприклад, звичайне право, входить в структуру індуського права.
Норми правового звичаю часто виражаються в прислів'ях, приказках, афоризмах.
"Не слід думати, що правові звичаї - архаїчне явище, яке втратило в даний час усяке значення", Як свідчать новітні дослідження, правові звичаї широко застосовуються при регулюванні суспільних відносин (особливо земельних, спадкових, сімейно-шлюбних) у державах Африки, Азії, Латинської Америки. Окремі звичаї, які увійшли в древні закони тієї або іншої країни, діють без змін до цих пір. Правовий звичай - це звичай, застосування якого забезпечується і санкціонується державою. Його слід відрізняти від звичаю, що виражає собою моральну норму, релігійне правило і таке інше. Санкціонування звичаю може здійснюватися шляхом сприйняття його судовою, арбітражною або адміністративною практикою. Звичай по природі своїй носить консервативний характер. Він закріплює ті правила поведінки, які склалися в результаті тривалої суспільної практики. Держава до різних звичаїв ставиться по-різному: одні забороняє, інші схвалює і розвиває. Більш-менш тривале існування правових звичаїв очікується лише в деяких сферах правового регулювання.
Звичаї, що суперечать державно-пануючої політики, загальнолюдської моралі, як правило, забороняються законом. У міжнародному праві звичай являє собою не тільки форму вираження традиційних норм, але і важливий засіб створення нових юридично-обов'язкових правил поведінки держав у тих областях міждержавних відносин, які потребують правового врегулювання. Він є сучасним і активно функціонуючим джерелом права. Правовий прецедент - це така форма права, коли конкретного рішення суду або адміністративного органу надається нормативний характер, і воно є обов'язковим для всіх аналогічних справ.
Залежно від того, хто приймає це рішення, правовий прецедент поділяється на судовий і адміністративний. Правовий прецедент іноді називають правом, яке створене судом. При прецедентній формі права суду (а іноді й адміністративні) органи, фактично наділені владою створювати нові правові норми. Результатом право-примусової діяльності нерідко є створення правових положень, для яких характерна відома ступінь узагальненості й обов'язковості. Отже, правові положення юридичної практики є прецедентним правом.
Юридична наука (правова доктрина) на визначених етапах розвитку права теж служить його формою. Наприклад, в даний час в якості форми права виступає мусульмансько-правова доктрина, що підтверджується законодавством арабських країн.
Був період, коли і релігійні трактати виступали формою права. Цікаво відзначити, що в англійських судах при винесенні деяких судових рішень можна і дотепер зустріти посилання на наукові праці окремих юристів, хоча джерелами права вони вже не признаються. Ці посилання приводяться як додаткова аргументація, елемент формування волі судді, частина мотивації вироку або рішення суду. Роль правової доктрини як життєвого джерела права виявляється в тому, що вона створює поняття і конструкції, якими користується правотворчий орган. Саме юридична наука виробляє прийоми і методи встановлення, тлумачення і реалізації права. До того ж самі творці права не можуть бути вільні від впливу правових доктрин: більш-менш усвідомлено, але їм доводиться ставати на бік тієї чи іншої юридичної концепції, сприймати її пропозиції і рекомендації. Договору нормативного змісту - це спільні юридичні акти, які виражають взаємне виявлення волі правотворчих органів, зустрічне прийняття на себе кожним із них юридичних обов'язків. Це такі документи, в яких міститься волевиявлення сторін із приводу прав і обов'язків, встановлюється їх коло і послідовність, а також закріплюються добровільна згода виконувати прийняті зобов'язання. Мають широке поширення в конституційному, цивільному, трудовому, екологічному праві. Для визнання договору джерелом права потрібно, щоб він містив юридичні норми В області трудового права значну роль продовжують відігравати колективні договори. Колективний договір - правовий акт, який регулює працю, соціально-економічні та професійні відносини між керівником і робітниками на підприємстві. В якості основної форми права виступає договір у міжнародному праві. Міжнародний договір - це явно виражена угода між державами та іншими суб'єктами міжнародного права, укладена з питань, які мають для них загальний інтерес, і покликана регулювати їх взаємовідносини шляхом створення взаємних прав і обов'язків.
Нормативно-правові договори - прояв нормативної саморегуляції. Але не можна забувати, що первинним юридичним джерелом розвитку договірних форм, надання їм законної сили виступає нормативно-правовий акт, а конкретніше диспозитивні норми права. Нормативно-правовий акт - одна з основних, найбільше виражених зовнішніх форм права. Це державний акт нормативного характеру.
41.Особисті немайнові права та обов'язки подружжя. Майнові правовідносини подружжя
Подружжя, яке перебуває в зареєстрованому шлюбі, набуває особистих немайнових прав та обов'язків. Особисті немайнові права та обов'язки – це такі, що не мають майнового змісту. В основу регулюванн особистих немайнових відносин між подружжям покладено принципи рівності при набутті та здійсненні особистих немайнових прав та обов'язків.Згідно зі ст.49-56 СК України до особистих немайнових прав подружжя належать:1) право на материнство та батьківство. Мати дітей - природна потреба і природне право жінки і чоловіка. Народження дитини є природною і найважливішою соціальною функцією жінки, яку, крім неї, ніхто здійснити не може. Реалізація права на материнство та права на батьківство є законодавчим визнанням природного права жінки та чоловіка на статеве життя. Оскільки право дружини на материнство може бути, за нормальних обставин, реалізоване завдяки статевих стосунків з її чоловіком, небажання чоловіка мати дитину або його нездатність до зачаття дитини може спричинити розірвання шлюбу. В свою чергу відмова дружини від народження дитини або нездатність її до народження дитини також може бути причиною розірвання шлюбу; 2) право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності. Індивідуальність особи – це неповторн асвоєрідність людини. Чоловік і дружина мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок, уподобань. Звичайно мова не йдеться про повагу до шкідливих звичок, які можуть завдати шкоди дітям, другому з подружжя та шлюбові взагалі; 3) право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток, на здобуттяосвіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку;4) право дружини та чоловіка на зміну прізвища після реєстрації шлюбу. У цьому разі орган РАЦС видає нове свідоцтво про шлюб 5) право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї. Подружжя мають право самостійно розподіляти між собою обов'язки в сім'ї на основі взаємної згоди, повної рівності. Дана правова норма спрямована протии диктатури в сім'ї з боку одного з подружжя, нехтування думкою другого з подружжя, а також сприяє побудові сімейних відносин на засадах шлюбної гармонії;6) право дружини та чоловіка на особисту свободу. Змістом такого права є право на: вибір місця свого проживання; припинення шлюбних відносин; в життя заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства щодо підтримання шлюбних відносин.Подружжя зобов'язане:1) спільно опікуватись побудовою сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги;2) спільнопіклуватися про матеріальне забезпечення родини;3) вагітній дружині мають бути створені умови для збереження її здоров'я і народження здорової дитини; а дружині-матері - умови для поєднання материнства зіздійсненням нею інших прав і обов'язків.Крім особистих немайнових прав і обов'язків, подружжя мають і відповідні майнові права та обов'язки. Реєстрація шлюбу не припиняє права власності на майно, яке належало дружині та чоловікові до цього моменту.СК України встановлює два види власності подружжя: особиста приватна власність дружини і чоловіка та спільна сумісна власність подружжя.Кожен з подружжя самостійно розпоряджається, володіє і користується належним йому майном, але з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей. Це означає,що право власності одного з подружжя не є правом, здійснювати яке він може лише відповідно до свого інтересу.Спільною сумісною власністю вважається майно, набуте подружжям за час шлюбу. Кожен з подружжя має рівне право щодо такого майна. Подружжя користуються рівними правами на майно, набуте за час шлюбу і в тому разі, коли один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, здійснював догляд за дітьми, навчався, хворів чи з інших поважних причин не мав самостійног озаробітку (доходу).
42.ІНТЕРАКТИВНЕ НАВЧАННЯ ПРАВОЗНАВСТВА
Інтерактивне навчання правознавства сприяє формуванню кожного структурного компоненту компетентності, у процесі його реалізації забезпечується навчання й виховання, інтелектуальний, духовний та соціальний розвиток учня, створюються умови для його самоосвіти, саморозвитку, самовиховання. Інтерактивні методи сприяють інтенсифікації та оптимізації навчального процесу, вказує О.Пометун. вони дають змогу учням: полегшити процес засвоєння знань; аналізувати навчальну інформацію, творчо підходити до засвоєння навчального матеріалу; навчитися формулювати власну думку, правильно її виражати, доводити свою точку зору, аргументувати й дискутувати; моделювати різні соціальні ситуації і збагачувати власний соціальний досвід через включення в різні життєві ситуації; слухати іншу людину, поважати альтернативну думку, прагнути до діалогу; вчитись будувати конструктивні відносини в групі, визначати своє місце в ній, уникати конфліктів, розв’язувати їх, шукати компроміси; знаходити спільне розв’язання проблем, розвивати навички проектної діяльності, виконання творчих робіт. Крім того, вказує науковець, використання інтерактивних методів дозволяє реалізувати ідею співробітництва тих, хто навчає, і тих, хто навчається, вчить їх конструктивній взаємодії, прияє оздоровленню психологічного клімату на уроці, створює доброзичливу атмосферу, значно підвищує мотивацію учнів до навчання.Інтерактивне навчання уможливлює створення таких умов, за яких виникає глибока внутрішня, а не зовнішня мотивація (оцінка, реакція батьків, педагога) та мотивації спільної діяльності на основі співпраці, співтворчості. У такому навчанні дозволяється й заохочується підключення емоцій учня, його емоційних оцінок, емоційно-оціночних ставлень (суджень) як реакція на питання, що розглядаються. Це особливо важливо з огляду на те, що навчання правознавства передбачає не лише засвоєння учнем певного обсягу знань про державу, праву і законодавство, але й вироблення відповідних умінь і навичок їх використання. Останні є необхідними для нього настільки, наскільки можуть забезпечити його комфортну й ефективну адаптацію і соціалізацію, налагодження стосунків з іншими людьми, громадськими та державними інституціями. Ці знання забезпечують уміння керувати власною поведінкою, оцінювати себе та інших з огляду права, передбачити наслідки своїх дій та дій інших, уникати юридичної відповідальності тощо. Усе це, як вказує О.Савчук, безпосередньо стосується самого учня, отже є глибоко особистісним для нього, й викликає певний емоційний відгук на отриману ним інформацію. Природно, що він прагне відреагувати на ті емоційні стани, що виникли. Якщо ж заняття проводяться в лекційній формі, така реакція неможлива, внаслідок чого студент «відключається» від подальшого слухання викладача й занурюється у власні переживання. Інтерактивне ж навчання передбачає емоційне реагування на стани, що виникли. Інтерактивне навчання передбачає застосування інтерактивних методів, до яких відносять колективний (фронтальний), груповий (кооперативний), співробітництво (кооперація) [4, с. 277-282]. О.Пометун обґрунтовує та розкриває методично-дидактичні умови застосування інтерактивних прийомів і методів, а саме: створення позитивної атмосфери навчання й організації комунікації учнів; мотивації навчальної діяльності й актуалізації опорних знань і уявлень учнів; засвоєння нових знань, формування вмінь, навичок, емоційно-ціннісних орієнтацій і ставлень учнів; узагальнення, систематизації знань, організації рефлексії пізнавальної діяльності [5]. Як бачимо, інтерактивні методи можна застосовувати на всіх етапах уроку, вони проходять через усі структурні елементи інтерактивного уроку правознавства.Слід зазначити, що запровадження у практику навчання правознавства інтерактивного уроку, використання пізнавальних завдань зростаючого рівня складності, проблемного навчання і самостійної роботи школярів, включення у зміст матеріалу правових ситуацій, правових норм, пов’язаних з життям учнів та їхнього оточення, цікавих життєвих правових фактів, як проявів інтерактивного навчання, за результатами дослідження Т.Головань, сприяє активізації пізнавальної діяльності учнів, формуванню й постійному підвищенню інтересу учнів до правознавства.