Захист і охорона власності є однією з найголовніших функцій держави. Принцип охорони власності закріплений в Україні конституційно. Держава забезпечує захист прав усіх суб´єктів права власності (ст. 13 Конституції України). Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності (ст. 41 Конституції України).Охорона відносин власності у випадку порушення права власності конкретного суб´єкта полягає у захисті порушеного права.
Захист права власності - це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), а, по-друге, застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику.
Мета кримінального чи адміністративного захисту права власності полягає, перш за все, в покаранні порушника за вчинене протиправне діяння (жодне визначене законом порушення не повинно залишитися безкарним). Головна мета цивільно-правового захисту - відновлення порушеного права, попереднього майнового стану особи, права якої були порушені.
Захист права власності здійснюється в позовному порядку судом, господарським судом, третейським судом, а у випадках, передбачених законом, - товариським судом та іншими громадськими організаціями. Перелік основних способів захисту цивільних прав (а право власності відноситься до категорії цивільних прав) зазначається в ЦК України.
Судовий захист права власності здійснюється шляхом розгляду справ за такими позовами:
1) про визнання права власності на майно;2) про витребування майна з чужого незаконного володіння чи відшкодування його вартості;3) про поділ спільного майна або виділ з нього частки;4) про визначення порядку володіння, користування та розпорядження майном, що є спільною власністю;5) про визнання недійсними правочинів про відчуження майна;6) про визнання незаконними актів державних органів, органів місцевого самоврядування про неправомірне втручання у здійснення власником правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження майном;7) про переведення прав та обов´язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним учасником спільної часткової власності щодо своєї частки з порушенням права іншого учасника даної спільної власності на переважне право купівлі;8) про передачу в приватну власність майна, яке за законом підлягає відчуженню;9) про визнання недійсними правочинів про відчуження квартир з громадського житлового фонду з порушенням, наприклад, права наймача на придбання цього приміщення у власність або переведення на нього прав та обов´язків набувача за цим договором;10) про відшкодування шкоди, заподіяної майну, або збитків, завданих особі порушенням її права власника (включаючи і не одержані доходи);
11) про виключення майна з опису тощо.
Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, юридичною наукою традиційно виділяються речово-правові та зобов´язально-правові засоби захисту права власності.
Речові засоби захисту права власності та інших речових прав, що покликані захищати ці права від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб, закріплені в розділі VIII Закону України «Про власність».
До речово-правових позовів відносяться:
вимоги не володіючого власника до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов);
вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов´язані з володінням (негаторний позов);
вимоги власника про визнання права власності.
Зобов´язально-правові позови базуються, як правило, на договорах, але можуть ґрунтуватися і на недоговірних зобов´язаннях.
До зобов´язально-правових позовів відносяться позови про:
- відшкодування збитків, які настали внаслідок невиконання чи неналежного виконання договору;
- повернення речей, які були надані у володіння (за договором схову, застави, перевезення);
- про визнання правочинів недійсними;
- про захист права власності в деліктних зобов´язаннях;
- про повернення безпідставно набутого чи збереженого майна таін.
Окрім наведеної класифікації в науці цивільного права пропонується і інший поділ засобів захисту права власності. Так, І.О. Дзера розрізняє: 1) основні речово-правові способи захисту, до яких належить віндикаційний та негаторний позов; 2) допоміжні речово-правові способи захисту (позов про визнання права власності і позов про виключення майна з опису); 3) зобов´язально-правові способи; 4) спеціальні способи захисту (позови про визнання правочину недійсним; позови про захист прав співвласника у випадку виділу, поділу та продажу спільного майна та інші).
Положення про захист права власності поширюється не тільки на власника, а й на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві оперативного управління, повного господарського відання чи на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (застава, оренда, схов).Чинне законодавство захищає також право на володіння майном управомоченою особою - комісійним магазином, підрядником, перевізником. Володіння кожного зі згаданих вище законних володільців має свої особливості та захищається відповідно до юридичної природи того права, в силу якого кожна з цих осіб володає річчю.