У державнихтаміжнароднихдокументахізпроблемосвітинаголошується нанеобхідностіформуванняновоїгенераціїпедагогічнихкадрів, підготовленої
До якісного забезпечення освітніх потреб особистості, розвитку її
Інтелектуального такультурногопотенціалу. Надумкувчених, основними
проблемами, з якимизустрічатимутьсявчителі у цьомутисячолітті, є:
постійнеускладненнязмістуосвіти, гарантуваннявисокогорівняосвітніх
стандартів;
• самостійнапостановка і вирішеннятворчих і дослідницькихзавдань;
ускладненняпроблемвиховання;
• безперервнеоволодінняпрогресивнимитехнологіяминавчання і
виховання, новимидосягненнямивітчизняного і зарубіжногодосвіду;
• розв'язанняпрофесійно-педагогічнихпроблем, яківимагаютьінтеграції
знань, практичнихумінь і навичокізтакихсуміжних з педагогікоюнаук,
якпсихологія, медицина, економіка, правознавство та ін.;
Вирішенняцихпроблеми в сучаснихумовахвимагаєвідучителявисокої
професійноїкомпетентності, глибокогоусвідомленняособистісно-орієнтованої
парадигмиосвіти, творчогопідходудоорганізаціїнавчально-виховного
процесу, високогорівняінтелігентності, духовно-моральногопотенціалу,
комп'ютерноїграмотності, володінняіноземнимимовами, здібностейдо
безперервноїосвітитощо.
Проблемипрофесіоналізмувчителя, йогопедагогічноїмайстерностістаютьдедалібільшзначущими у теорії і практиціпрофесійногорозвиткувчителів. Українськазагальноосвітняшколапотребує педагога з високимрівнемпрофесіоналізму, здатного до саморозвиткутафаховогозростання. Крім
того, ринковіперетворення в країнівимагаютьвідучителясамостійності,
ініціативи, нестандартногомислення, бажання і вміннянавчатисявпродовж
життя.
Орієнтаціянарозвитокпедагога як особистості, індивідуальності йактивного суб’єктапрофесійноїдіяльностіможе бути реалізованалише нагуманістично-демократичних засадах. У сучаснихумовахспрямованостіосвіти
наособистіснийрозвитокучителівметодичнадіяльність все більшенабуваєхарактеру діалогу, співпраці, співтворчості, в якихпереважаєвзаємозацікавленийобмінособистісними думками міжпедагогами. Такаорганізаціяпрофесійногорозвиткувчителів, яка сьогодніотрималаназвуособистісноорієнтованої, можлива за умовирозробки і впровадженнясучаснихтехнологій і моделей професійноїосвіти, яківідповідаютьідеїособистісно-орієнтованоїосвіти.
Підпрофесійноюкомпетентністю педагога розуміютьособистісніможливостівчителя, якідозволяютьйомусамостійно й ефективнореалізовуватиціліпедагогічногопроцесу. Для цьогопотрібно знатипедагогічнутеорію, вмітизастосовуватиїї в практичнійдіяльності.
Поняття «професійнакомпетентність» ширшезнань, умінь і навичок, не єїхньою сумою, тому щовключаєвсісторонидіяльності: знаннєву, операційно-технологічну, ціннісно-мотиваційнутощо. Більшістьдослідниківпідтерміном«компетентність» розуміютьскладнуінтегровануякістьособистості, щообумовлюєможливістьздійснюватидеякудіяльність, причомумовайдесамене про окремізнаннячивміння й навітьне про сукупностіокремих процедурдіяльності, а про властивість, щодозволяєлюдиніздійснюватидіяльність цілому.
Адже він, крім того, що формує в учнів правові знання, навички та уміння, виховує у них правову культуру. Він учить дітей правам та обов’язкам, які висуває держава перед своїми громадянами, формує в учнів правомірну поведінку. Учитель правознавства також формує в учнів необхідні знання і навички для активної, свідомої участі в процесі життєдіяльності соціуму, для спілкування з різноманітними інституціями суспільства та держави; основи системи правових поглядів і переконань учнів; знайомить учнів з основами конституційного ладу України; дає початкові знання з цивільного, сімейного, трудового, кримінального та інших галузей права; навчає учнів відповідно до норм права діяти в типових життєвих ситуаціях, виконуючи соціальну роль громадянина, глави чи члена сім’ї, робітника, фермера, підприємця, студента чи учня, власника майна тощо; виховує в учнів переконання в необхідності суворого дотримання законів, непримиренності до протиправної поведінки; виробляє в школярів уміння аналізувати суспільно-політичні події в Україні та світі, спираючись на знання з теорії та історії держави і права, користуватися вітчизняними нормативними та міжнародно-правовими актами, різноманітними джерелами права, юридичною літературою. Його діяльність є важливою для формування особи, нації, держави. Таким чином, він виконує важливу державотворчу функцію.
Тому логічно, що вчитель правознавства у шкільному педагогічному колективі має не лише займати чільне місце, але й здійснювати правову корекцію знань, навичок та умінь учнів, їх правову культуру.
Зазначимо, що в організації ділового спілкування учителя з учнями на уроці потрібна оптимальна межа. Адже важливо, щоб ділове спілкування, гра і межа між ними були очевидними і не переросли в просту гру, яка не несе жодного навчального навантаження. З метою стимулювання інтересу учнів до предмету пропонуємо застосовувати різноманітні ділові ігри, фільми, інноваційні та інтерактивні методи навчання і все те, що приваблює увагу учня. Допоможуть вчителю правознавства при роботі в школі активні методи навчання.
Активні методи навчання поділяються фахівцями на дві групи — імітаційні та не імітаційні. В свою чергу, до імітаційних методів навчання відносять ігрові та неігрові. Ігрові методи навчання – це ділові ігри, рольові ігри тощо. Неігрові методи навчання – це ситуаційні методи навчання, метод «круглого столу», «мозковий штурм» («мозкова атака», банк ідей) тощо[3].До не імітаційних методів навчання відносять: активні види лекційних занять (проблемна лекція, лекція-візуалізація, лекція удвох, лекція з попередньо запланованими помилками, лекція – прес-конференція, оглядово-установча лекція, лекція-диспут), активні види семінарських занять (семінар-конференція, виїзний семінар), активні види практичних (лабораторних) занять, інтелектуальний практикум, студентська наукова конференція, використання автоматизованих і комп’ютерних класів, тести, завдання, курсові роботи, професійна консультація, навчально-тематична дискусія; сократівська бесіда, інтелектуальна розминка, програмоване навчання [4].