С пондрєбєнцє сє зачаті намо тиа околи. Рчємо такиждє: ляти до Діроу за тєнсєнцє пєнтє ста ідоша Пради наши до Гурє Карпанєскє а тамо сє осѣднєша, а жівя кладно. То бо роді сєн правішася од оці-родці. А старєнцє родоу бя Щ(є)к, од оірян тоі боущє. Паркун бо ни сєн благоволяшлєн, бо то утщєхомси. А тако сєц бяш жівут пєнтє ста ляти, а тамо (у)тчєхомсєн до восхдяцу Сунє а ідєхом до Ньпрє. Та бо рієка єсє до морнжє тєцяі. А то полуноцє сядшє на нє. А сєн імєнова Нєпрє Прєпєнтє, яко бо вутцє сєн імєнова Нєпрє Прєпєнтє. А тамо осєндєшіа пєнто сєнт ляти. В(ѣ)чє сєн правіша сєн, а тако Бозєма хранівєн одо многіа, рьчєси язєнцє.
Ілєрув бяща мностє, тамо осєдіци огніщани. А тако бо скотіа сєн вєндєнцє во ступиа. І тамо тако Бозєма сєн храніті можяшєт. Ако рцєві, одєхнє а пєнжіяшєті многа злато а богацє жівхоста.
***
З підкорення1 се зачаті нами ті околиці. Речемо також: літ до Діра за тисячу п’ятсот стали іти Прадіди наші до Гори Карпенської і тамо се осілися, і живя кладно. То бо роди се правилися од отці-родці. А старцем роду був Щек, од оріян2 той був. Паркун бо нам се благоволив, бо то устаралися. І так се був живіт п'ятсот літ, а там подалися до восходячого Суне і ідемо до Непра [*Дніпра]. Та бо ріка єсь до моря тече. І то полуночі сіли на ній. І се іменовали Непро Прип’яттю, яко бо отці се іменовали Непро Прип’яттю. І там осідалися п'ятсот літ. Віче се правило сім, і так Богами хранимі од многих, [що] речуться язичниками3.
Ілерів було множество, тамо осілися огнищанами. І так бо скотина се водилася в степах. І там тільки Богами се хранитися могла. Як речено, оддохнули [*відпочили] і нажили4 много золота і багато жили.
_____
1 Варіант Яценка, у Гнатюків – "подробиці".
2 Від отця Орія.
3 Нарікаються язичниками. У Яценка "які звалися язиги". Лозко перебудувала речення на "називаючи себе язичниками".
4 Гнатюки розбивають це слово на "Пєнжі" та "ящєті" і пов'язують з Пенджабом, що є недоречним (див. з цього приводу д. 7є і пояснення слова "Пендеб" в словнику ВК).