Сєбто по сти двадєнсєнтє ляти бранє годє, напіраєма задѣ єгуншті а брєндє, шєдша до полуноцє мєзє Ра-рієка а Дівуна а тамо то прєпаднє. Ієрманрєх а Гуларєх вєд ю на новѣ зємлє. Сє бо єгунштє со брєндєма а говіяди сва єстє ста на тоі краіє. Тамо бя многа комонєва а говіяда, трава злачна, а Вода Жіва.
Ту бо Гуларєк прівєд нова сила свє, а одразівшє єгунштє жє за главє многа, а тєцє на ни. Ту бо родіцєвє соубрасє на комоніях а врзєшєса на нь. Зура сѣчє бяшєті тамо трієдєсєнтє дєн. А руси поустша годє дє зємє сва, яко та обєтова биті з ни.
Тєжцє врємєни наста. Налєзє на ни ромовє од Данає, грьці – ополєндє, а годє – ополонцє а полдєнє. Та бо то вєлка зла нє дѣляшє. А ромовє бяшєті во грдлѣх данаістєх, на ни взіраша а тако ждєх. Та то боря бяшєті намо вєліцє трвава а ніцє жє угодна Бзєм а людієм. Сє бо то нє імяхом іна прібєзєнцє, яко она.
А обірахом кнєзє од вутцє, ти бо бяшєтє од Овсєнє до Овсєнє, коєма жє платхом данє о полюдіа, а страшащєся водяхком стади сва, а робіхом зємє жітва нашія. Тако бяхом стапєндєсєнта ляти а творіша прю вєлку всєякодєн о єгунштє а о годє, а ніщо о бєрєндє. Тє бо ста імяі кнєза Саху а тоі, прємудрѣ, міра глядах од руси а бя нашє друг. Брєнда ходяі потіху. Сє бо єгуншти соутє воровє, а боря с німа бя тєншка. Та бо твєргасє ста ляти а єгуншті остасєшася на гдьстѣі зємє.
***
Себто по ста двадцяти літах брані годи, напираємі ззаду гунами і берендеями, відійшли до полуночі межі Ра-рікою і Дівуною [*Двіною], і тамо то припадли [*осіли]. Германаріх і Гуларех привели їх на нові землі. Се бо гуни з берендеями і говяди їхні стали на тому краї. Там були многа комоней і говяд, трава злачна, а Вода Жива.
Тут бо Гуларек привів нову силу свою, і одразивши гунів же за голови многі, і тече на нас. Тут бо родичі зібралися на комонях і вержуться на них. Сурова січа була там тридцять днів. І руси пустили годів до землі своєї, яко ті обіцяли бути з нами.
Тяжкі времена настали. Налізли на нас ромове од Даная, греки – [з] ополудня, а годи – [з] ополуночі і полудня. Та бо то валка зла не ділила. А ромове були во градах данайських, на нас взирали і так ждали. Та то боротьба була нам вельми тривала і ниць же [не] угодна Богам і людям. Се бо то не мали іншого прибіжища, як її.
І обирали князів од отців, ті бо були од Овсеня до Овсеня1, котрим же платили данину з полюддя, і страхалися водити стада свої, і обробляти землю [для] житва нашого. Так були сто п’ятдесят літ і творивши прю велику всякодень з гунами і з годами, а ніяк з берендеями. Ті бо стали мати князя Саху, а той, премудрий, миру глядів од русів і був наш друг. Берендеї ходили потиху. Се бо гуни суть вори, і боротьба з ними була тяжка. Та бо тривала сто років і гуни осталися на годській землі.
_____
1 У Лозко "Овсяної", але суть та ж сама – означення осіннього періоду.