Наше життя рухається вперед, та іноді треба озиратися назад, щоб згадати минулі часи і зробити правильні висновки, такому вчить нас Велесова Книга – збірка духовних текстів руського Роду. Ми вчитуємося в її слова аби зрозуміти призначення свого життя, згадати свій Рід, звідки походимо і куди йдемо. Це надає нам впевненості в собі, дає зрозуміти, що ми не самі, а з нами Боги і наші Предки.
Ми не знаємо, хто писав чи пізніше переписував Велесову Книгу, де вона зберігалася і як потрапила до маєтку останніх господарів. Це залишається в таємниці, і ми можемо тільки припускатися різноманітних версій. Для нас найголовніше, що її таки віднайшли випадково в буремні роки громадянської війни 1919 року.
Серпневого дня полковник царської армії Федір (Алі) Артурович Ізенбек потрапив на розгромлений маєток. Сам полковник не міг точно пригадати, де був маєток і кому він належав (згадував, що належав маєток чи князям Задонським, чи Донським, чи Донцовим). Вдалося відновити бойовий маршрут за свідченнями офіцерів полку Маркова, де служив Ізенбек командиром батареї.
Цей маєток, на думку Бориса Ребіндера, знаходиться в Великому Бурлуку (нині Харківська обл.) і належав Олександру Івановичу Задонському, ватажку дворянства в повітових містечках Волчанськ, і пізніше, Куп’янськ. Ребіндер повідомляє, що його сім’я добре знала Задонських, яка була знищена у серпні 1919 (за іншими свідченнями у грудні 1918) року.
Перекладач і дослідник Борис Яценко встановив, що 1680 р. помістя Великий Бурлук придбав полковник ізюмський і харківський Григорій Донець-Захаржевський (пом. 1691 р.). Згодом, аж до ліквідації української автономії, ізюмськими полковниками були його сини Федір та Костянтин і внук Михайло. На початку ХХ ст. помістя також належало старовинному родові Донців-Захаржевських.
Праві обидва дослідники: нащадок роду Андрій Якович Донец-Захаржевський побудував при садибі Преображенський храм (знищений), він же розпочав і будівництво палацу, який був