А тако бєндємо рди ота, бо брєшє псіцья грьєцкя, а ліс хітрощєма одврнє насо од трви нашєя. А то імяхом ясєтє, яко щє Сунє врдятє, то бє нашє мєта – оуцєшєшєтє сія а нє збртє сєма.
Ту бо за тєнсєнц тріє сти ляти од ісхъду Карпєньстє Асклд зли прєндє на ни. Ту зєгнєнсє, народє моіє, од Лада а, твряшє люби, ідь дє стнгє наша. А захцєнь тота од вразєх на Русє могутьєн Сврг наш, ані Бзі інє. А простє Сврга нє імахом ніщє, кроміє смртє. А та то нє стршнєва єсь, колі жє Щєхом сєн рьєчєні. Сє бо Сврга зовє ни а ідєхом до нь. То бо то ідєхом, яко Матиря-Сва спѣва пісєнь ратьну, а імяхом ста послєхнутє до нь, аби сва нє ястє трави а скуфє нашє грьціом даяшєтє. А тиє намо – камєніє во єжє, грєнзєтіє я, а то бо то зєнби імущє твєрда а остра. Ті то нам рѣкшє, жє сьми звржєнци а рикахом в ноцє стрх на люді, іжє сути гьрці.
Вопрошащуть насє народи: что єсьми? А єсва одповєндєхом: жє сми – людє нєумуца крає, а правяхуть нямо грьці а врязі. То іш что оповєдєнмо дєтєм нашєм, яковє намо будє рєкнуть плєновєніємя до очіта і іста імуть.
Сє бо дружина собірхом ста до стєнга нашя. А рцємо всяко: нє імами ястви а жітва – сєн бєндєхомь на полі брат. А інда обєрєхом от грьцє – ядєхом, і нє обєрєхом – ані ядиймо.
Бо Матирь-Сва спѣва надо ни, а ідємо стєнгє нашє даті вятром трєпатє, а комоньства ступи скакашєтє, да прах подиймо воєнь за ни, а вразєм дахом дихєнть є. Тон то дєн пєрва бітва єсь од ни, а імєхом двасти убієна за Русь. Вѣчна слва іма єста! А ідє до ни народь а нє імяхоми болярі. Да прідєть до ни!
***
І так будемо родами тими, бо бреше псина грецька, і лис хитрощами одвернув нас од трави нашої. А то маємо їсти, яко ще Суне вертиться, то бо наша мета – вчитися цьому і не зруйнувати його.
Тут бо за тисячу триста літ од ісходу Карпенського Аскольд злий прийде на нас. То стрепенися, народе мій, од Лада [*сну] і, творячи люби, іди до стягів наших.1 І захистить тих од ворогів на Русі могутній Сварог наш, ані Боги іні. І без Сварога не маємо нічого, крім смерті. А та то не страшна єсь, коли же Щехом се речені2. Се бо Сварга3 зове нас і ідемо до неї. То бо то ідемо, яко Матиря-Сва співа пісню ратну, і маємо послухати до неї, аби самим не їсти трави і скотину4 нашу грекам [не] давати. А ті нам – каміння в їжі, гриземо його, а то бо то зуби маємо тверді і острі. Ті то нам рекли, що ми звірі5 і рикаємо вночі страх на людей, іже суть греки.
Вопрошають нас народи: хто ми? А ми відповідаємо: що ми – люди неумного краю, і правлять нами греки і варяги. То ж що оповідатимемо дітям нашим, які нам будуть рекнуть [*відповідати] плюновіннями6 до очей і істину ймуть.
Се бо дружину збиремо до стягів наших. І речемо всяко: не ймемо їжі і житва – се будемо на полі брати. А інде відберемо од греків – їстимемо, а не відберемо – не їстимемо.
Бо Матирь-Сва співає над нами, і ідемо стяги наші дати вітрам тріпати, і комоньству степи скакати, да прах підіймемо воєнь7 за нами, а ворогам дамо дихати ним. У той день перва битва єсь од нас, і маємо двісті убієнних за Русь. Вічна слава їм єсть! І йде до нас народ, а не маємо боляр. Да прийдуть до нас!
_____
1 Може бути мітологічний образ, див. в Словнику ВК Аскольд.
2 Йдеться про чеські племена, що походять від Щека. Можливо, в даному контексті мається на увазі, що смерть не страшна через те, що Щек в міфології виступає Змієм.
3 У Лозко – "Сварог", але при даному закінченні маємо Сваргу-Небо.
4 У Лозко – "Скіфію".
5 В оригіналі "звржєнци", що близьке до "звергути". У порівнянні звергнутий (зверженець) з Небес Сатана є також Звірем.
6 У Лозко – "поля жнемо", у Яценка – "полон", і від цього далі змінюють зміст речення. Треба розуміти, що діти відповідатимуть плюванням в очі, і вони будуть праві.
7 У Лозко – "віявся". Яценко залишає незмінним слово, яке треба розуміти як "воєнний порох".