І умрє, а до Луцє Свргова ідє. А тамо Пєруніца рѣчє: "Тиє бо нікіє ін, ніжє рус-гордін, ані грьць, ані вряг, анмо славєн роду славна". А тон ідє по спѣвєх Матирєвєх.
А Матирє сванщєх до Луцє Твєх, Сваржє Влікє. А рѣчє му Сварг: "Ідє синє миє до тє красє вѣчни. А тамо зрящєшє тва дєндє а бабє, а ті то о радощєх і вєс(є)лях тє зрящєтє плакота зєла до днєсє. А тєдо іма бяшєть возрядовастє ся о Жівотє твєм Вѣчнєм до конца конєц, а вокращєся там інє."
Вємє є, яко воє Ясунє, імяхом іна мєта, ніжє грьці, а імяхом славу іну. А такождє дозрєдємо до Рає нашє а узржєхом квєнтє краснє, а дрєва, а луці. А імємо вяну вянітє одо поль тєх, жітву трудіті а яшєнь пълотє, а пшєно просово сбіряшєтє до закутє Сврожіа. То бо т' богочєнства іна, яко зємна вє праховє а боляствє, а страднєх.
І да бєндє мірна дєнє го вѣчна. А смє стахом на мість го а пряхомста зурѣ. А бєндє паднємо зє славоу тамо, ідьмє, яко ов.
То бо Матирє-Сва біяшєть кридляма о боцє сва, обапол якова возгєна сяшє свєнтєм до ни. А вшяко пєро інє краснє: чєрмєно, сінє, мондрє, жолутє а стрбрнє, златє а бєлє. А та бо сящєть, яко Сунє-Сарумє, а во коли ідє посунь. Та б то свєтяшєть о сєдьма краси, іжє завєщь о Бозєх ста нашє. А Пєрунь ю зряшє грмєть в нєбі ясні. Та бо то нашє чєства а сіць імяхом ста сва сила датє. Да узріємо такожь а одсєнчєхом стар жівот наш од нова, якова єсь сєчєна врубє дрва домі огніщан прость. Матєрє Слава біє кридлєма о пали. А ідьмо до стєгі нашєнствє, а тє бо стєнгі Ясунє.
***
І умре, і до Луки Сварогова іде. А там Перуниця рече: "То бо ніхто інший, ніж рус-гордин, ані грек, ані варяг, це славен [*слов’янин] роду славного". І той іде по співах Матиревих.
А Матир зве до Лук Твоїх, Свароже Великий. І рече йому Сварог: "Іди, сине мій до тієї краси вічної. А там зрітимеш твоїх дідів і бабів, а ті то на радощах і весіллях те зріючи плакали гірко до днесь. А зараз вони будуть возрадуватися о Животі твоєму Вічному до кінця кінців, і воскресне там іне1."
Знаємо, яко воїни Ясуня, маємо іншу мету, ніж греки, і маємо славу іну. А також дістанемося до Раю нашого і узріємо квіти красні, і дерева, і луки. І маємо в’яну в’янити од полів тих, житву трудити і яшень полоти, і пшоно просяне збирати до закутів [*комори] Сварожих. То бо ті богочинства2 інші, яко земні в прахові і болях, і стражданнях.
І да будуть мирні дні його вічні. І ми станемо на місце його і [будемо] прятися сурово. А буде, [що] падемо за славу там, ідемо, яко він.
То бо Матире-Сва б’є крилами о боки свої, обаполи яких вогненним сяє світом до нас. І всяке перо іне красне [*іншої барви]: червоне, синє, мондре [*блакитне], жовте і срібне, золоте і біле. І та бо сяє, яко Суне-Саруме [*Сонце-Цар], і колами іде посунь. Та бо то світить сімома красами, іже завіщано Богами нашими. І Перунь її зріючи гримить в небі яснім. Та бо то наше честь3 і так маємо свої сили дати. Да узріємо також, і одсічемо стар живот наш од нового, яко єсь січені врубані дрова [в] домі огнищан простих. Матир Слава б’є крилами о поли. І ідемо до стягів наших, а ті бо стяги Ясуні.
_____
1 У Яценка – "що продовжилося там з ними".
2 У Яценка і Лозко – "багатства".
3 У Гнатюків – "щастя".