А ту хом вєдѣтє імахом, да сєн збіряє род руськ до дєсѣнцє, а дєсѣнцє – до сти. А да тая напдяшєть о врзєх а пімєть є главє єва одтрчєца а тамо злая полєншєть – да звєжє хісніци та ядшя создєнхноуть.
Тєчашуть рієцє вєлкє на Русь. А многа вода є журшєсть спѣва стародавніа о ти болярі, якви нє сєн бояша до поль годє ідшіа а ляти многа сєн прящіа о волнєсть руську. Ті то славнє ніщо бєрьгшіа, ані жівоти сва, – тако рцє оньє Брєгинья.
А бієть кридлєма Матирь-Сва Слва а жєчєть о тиє потоміцѣ, яквє ні грьціом, ні врянзєм нє пода. Жєчєть тая Птиця о грдинієх борусєньштєх, яквє од роміє падша коли Данаєвє вєндлє Троянь-Валу. А тоє простъ трзни лєгьшя. А Стрібвє ієнвє плясащуть об онє, плакашє сія за Овсѣнє.
А в зіміє студієнѣ гурлихашєть обо нь жє рєв ступєнь. А голомбє-дівонка а тацє жєкочуть, яко погібъша тиє о славіє, ані оставє зємє свє врзѣма. Нєбо сьма – синовє такождє потоміцє, а ні лєншєнхом смє тако зємє нашє варєнзєм, ні грьцєм.
Ту Зорія Красна ідє до нь, яко жєна благва, а млєка даяшєть ни в сілоу нашіу а крєнпосць двужіла. Та бо Заринє Сунє вѣстща. А такождє слєнхшємо: сєн хом віѣстєцє комоньска скакшєтє до закату Сунє, абостє управєнствє бяш го члн злат ку ночі, а бяш бѣх воуз со волєма смірнама влєкуцєша по ступє синєа. Тамо бо лєгнь Сунє спатє во ночь. А то ж колібва дєн пшішєд ста до вєчєжѣ а другє скакашєць у Явє пршєдь вєчєрє. А тако рцє Сунє, жє воуз о вли єсь тамо а ждє го на Млєчєнє Стєзѣ. Ащє Зорія проліша в ступьѣ, позвана Матє, аби Сва поспьѣшєндла.
***
А тут відати маємо, да збирається род руський до десятків, а десятки – до сотень. І да ті нападуть на ворогів і поімуть їх голови одторчені [*відрубані] і там злих полишать – да звірі хижаки те з’ївши поздохнуть.
Течуть ріки великі на Русь. І многоводдя їх журчить співами стародавніми про тих боляр, які не боялися до полів годі іти і літа многі прятися за вольність руську. Ті то славні ніщо [не] берегли, ані живота свого, – так рече їм Берегиня.
І б’є крилами Матирь-Сва Слава і рече про тих потомкам, які ні грекам, ні варягам не піддалися. Рече тая Птиця про гриднів борусенських, які од ромів пали коло Данаю біля Троянь-Валу. І ті без тризни полягли. І Стрибове лише пляшуть над ними, оплакуючи їх за Овсеня1.
А в зими студені гурлихав над ними же рев степовий. А голубки-дівоньки також рекочуть, яко погибли ті у славі, ані оставили землі своєї ворогам. Але ми – синове також потомки, і не лишемо ми також землі нашої варягам, ні грекам.
Тут Зоря Красна іде до нас, яко жона блага, і молока дає нам в силу нашу і кріпость двожилу. Та бо Зориня Суне вістяща. А також слишемо: се вістиці комонські скачуть до закату Суне, аби управити його челн злат ко ночі, аби віз із волами смирними волокти по степу синьому. Там бо ляже Суне спати в ніч. А то ж коли день прийде до вечора і вдруге скакатиме у Яві перед вечором. І так рече Суне, що віз з волами єсть там і жде його на Молочній Стезі. Як тільки Зоря проллється в степи, позвана Мати, аби Сва поспішила.
_____
1 Овсень мав опікуватися переходом до сна, смерті.