Прідошя із Крає Зєлєня о морѣ Годьско, а тамо пототщєшя годъ, яква намо путє прєткавяшя. А тако сє біяшєхом о зємє тєа, о жітнѣ нашя. До тє сва бяша оцє нашя о брѣзѣх морє по Ра-рієць а со вліка труднощє по нѣ правєщє сва людія а скотія на онь брѣг ідьшя Дону. А тамо годє відя, шєдь до полуднє. А Годьско морє відяі, а годє ізмєчєну протіву сєнбє статіся зряі. І тако нуждѣна сєн біятє а про жітню, а жівитва сва, якождє ієгунштє бяша по стопѣх оцєвє а налєзє на нє, людіа біаху а скотіа бєрущя. А тако род славєнь тѣкшя до зємє, індѣжє Сунє вноцє спяшєть, а камо траві многа о луцє тучна, а рѣнцє рєнби пълнѣна, а камо нікіі нє умрє. Годь бо бяша єщя на Зєлєнь Крає а малоу прєді оцє ідущя. Рай-рьєка єсь вліка і одѣляшить ни одє іна люди, а тєчє до морє Фасістє.
Ту бо муж роду Бєляру ідє по ту страніу Рая-рьєки а упрєзі тамо сіньстє, ідущя до фрянжєц, яко ієгуншті сутє на островє своя пожєдяшут гостє – да обєруть іє. Бя то за полусти ляти Алдорѣху, а ієсчє дрєвє она бя род Бєляров сильнімь єгуншті. Гостє одєніша сє за мужє Бєліяру а рѣкоша, яко да єму стрєбро за то а два комонє злата. Ідяху індѣ а ізстєчє грозє ієгунстє. А тако мімо ідяху годѣм, яквє сутє такождє зурівє на прядьво. А на Ніпєри а комонѣзє ієх нѣстє почєстєн а двачє данє бєряі. То бо гостє тє кунєщани сє поврташя до зємє сіньстє а нє прідє уж ніколібва.
***
Прийшли із Краю Зеленого до моря Годського, а тамо потовклися [з] годью, яка нам путь перетнула. І тако билися за землю ту, за життя наше. До того були отці наші на берегах моря по Ра-ріці і з великими труднощами по ній переправили своїх людей і скотину на інший берег, ідучи [до] Дону. А там годь виділи, йшовши до полудня. І Годське море виділи, і годь ізмечену противу нас виставлену зріли. І так нужденно се билися і за житню, і життя своє, якож гуни були по стопах отців і налізли на нас, людей били і скотину брали. І так род славян тече до землі, інде Суне вночі спить, і де трави многа в луках тучних, і ріки рибою наповнені, і де ніхто не умрє. Годь бо була ще на Зеленому Краї і помалу перед отцями ішли. Рай-ріка єсь велика і одділяє нас од інших людей, і тече до моря Фасіст [*Каспійського].
Тут бо муж роду Бєляра іде по ту сторону Рая-ріки і упередив тамо сіньсте [*китайців], ідущих до фрягів, яко гуни суть на острові своєму піджидають гостей – да обберуть їх. Було те за півсотні літ до Алдоріха, а ще древніше цього був род Бєляров сильнішим гунів. Гості одяглись се за мужів Бєліяра і рекли, що дають йому срібло за то і два комоня1 злата. Ідучи інде [*іншим шляхом] і ізтекли [*уникли] грози гунської. І тако мимо пройшли годів, які суть також сурові на прядьво2 [*битву], а на Ніпрі [*Дніпрі] і князі їхні не єсть почесні і двічі дань брали. То бо гості ті кунещани повернулися до землі сіньсте і не прийдуть уж ніколи.3
_____
1 У Яценка і Лозко "коней золотих". Тут, певно, мається на увазі якась міра, або, як вважають Гнатюки, монети із зображенням коня.
2 У Гнатюків – "тканина".
3 На цій дошці вплетений мітологічний сюжет. Рід Бєляра (Білояра), повторює рух Сонця: ідуть із сходу, із-за річки Ра, яку ототожнюють із Волгою. Там же розташовується Рай слов’янський – Край Зелений. І рухаються вони до Дону, тобто на захід, де "Сонце вночі спить". Аналогічний сюжет на д.4г, де Отець Орій (уособлення Ярила) говорить: "Ідемо од землі тої, де ж хуни наших братів забивають". Хуни можуть бути тотожними "ієгунштє" – гунам. Білояр ще згадується на д.11б серед переліку Богів.