Ащє сурі сяшєті, поємо хвлу Бгом а огніщу Пєруніу, іжє єсь рѣком "потіатіщ на врзі". А рцємо вліка Слву оцѣм ншім дѣдом, якові соутє вє Сврзє. Прчємо тако трічє а ідємо стд ншіх, вєдмо я на трвіє. Колі бо вєсті я на інь ступє, ідємо (в)ѣсті по дроузє.
Хвлу Бзєм вознсіашє, слву пъяхом, а тако до плднє. А рчємо Слву вліку Хрсу, злътрни коло вртящу. А суріану піємо а таждє до вчєрє. А по вчєрє, колі бо ождє огнщі слъжєна, заждіємо а Слву вьчєрніу пъіємо Дажбу наши, іжє, рєком, єс праді нашєіє, цим усі а очі стє биті. А, мовлєна творяшє, ідємо до сни. А тамо – вліка нєобясьни...
***
Поки сурі1 сяють, поємо хвалу Богам і огнищу Перуна, іже єсь рекомий "потятич на ворогів". І речему велику Славу отцям нашим і дідам, які суть во Сварзі. Проречемо так тричі і йдемо [до] стад наших, ведемо їх на трави. Коли бо вести їх на інші степи, ідемо вести по другому.
Хвалу Богам вознісши, славу поємо, і так до полудня. І речемо Славу велику Хорсу, злоторунні кола вертячому. І суряну п’ємо і так до вечора. А по вечору, коли бо вже огнища сложені, запалимо і Славу вечірню поємо Дажбу нашому, іже, речемо, єсь прадідам нашим, чим вуха і очі мають бути. І, молитву сотворивши, ідемо до сну. А там – велика необ’ясність [*таємниця]…
_____
1 У Яценка – "зорі", у Лозко – "Сонце".