Во тєчє оупамятохом добля наша стари часи, да ідємо камо – нє вєстє. А тако сьми зрємо воспять а рчємо: "Жє бо єсьми стидіхомся Навє, Правє, Явє знаті а обаполо тьрла вєдєтє а доуміті".
Сє бо Да(ж)бо створящ(є) намо Вєйцє, яково жє ієстє свєт-зорє намє сящє. І во тия бєзодні повєсі Дажьбо Зємє нашє, абі тая удьржєна бя. Тако сє душє Пращурі соутє, а ті свєті зорєма намо од Іру.
Но грьці налєзша на Русє, твьрящі злая во імь Богоув. Ми ж єсьми нє вєхом ужі камо тєчаті а щча творіті.
Правє бо єсь нєвідомо уложєна Дажьбом, а по нь, яко пряжєся, тєчє Явє, і та соутворі Жівото нашо. А то, колі одідє, Сьмртьє єсь. Явь єсь тєкоуща, а творєно о Праві. Навєн бо єстє по тия: до тє єстє Нава, а по тє єстє Нава, а в Праві жє єстє Явь.
Поучіхомся стару а вржємощємося душі наша в он, бо єсь то нашє, яко сє боужіна ідє сєбо на коло ни. Тврящу Богоум сілу соузрєхом в сєбі, то бо дано Дар Бъгов, і нє потрєбуємо бо сє напрасніті.
Сє Душі Пращури наша од Іру сряшєті на ни. А тамо Жалє плакатіся а вирєщаті намо, яко сьми нє брєжєхомо Правє, Навє а Явє, нє бржєхом бо сє, на то а глузіхом. Сє істая – нєсьми достоіні биті Дажбові Внуці!
То бо моляі Богоум да імємо чістє душі а тєлєсі наша. А да імємо жівот со Праотці наша во Бъзєх сліяшєтєсє во єдін. Прауда тако: сє бо сьмє – Дажбові Вноуці!
Зрі, Русє, ко умє, якож оум вьлік Божьск єстє єдін со ни, а тому творяєтє а рєчащєтє со Бъзи воєдінє...
Брєнє бо єсь нашє жівотє а сьми такождє. І дє жє комонєзєм нашім работаті, жівящє во зємєх со тєлє овна?! І скътіє наша одє вразєм тєкущ на Свєрєдзь.
***
Во течії опам’ятовуємо1 доблесні наші старі часи, да ідемо куди – не вістимо. А так ми зримо воспять і речемо: "Же бо ми стидаємося Наву, Праву, Яву знати й обаполо тирла2 відати і доумити."
Се бо Дажбо створив нам Яйце3, яково же єсть світ-зоря нам сяюча. І в тій безодні повісив Дажьбо Землю нашу, аби тая удержана була. Так се душі Пращурів суть, і ті світять зорями нам од Іру.
Но греки налізли на Русь, творячи зле во ім'я Богів. Ми ж самі не відаємо вже куди тікати і що творити.
Права бо єсь невідомо уложена Дажьбом, а по ній, яко пряжеся4, тече Яв, і та соутворює Живот наш. А то, коли одійде, Смерть єсь. Явь єсь текуча, і творена в Праві. Нав бо єсть по тій: до тої єсть Нава, і по тій єсть Нава, а в Праві же єсть Явь.
Повчимося старого і вержимо душі наші в нього, бо єсь то наше, яко се боужина іде5 себо на коло нам. Творящу Богом силу узріли в собі, то бо дано Дар Богів, і не потребуємо бо се напраснити.
Се Душі Пращурів наших од Іру зрять на нас. А там Жаля6 плакається і верещить нам, яко ми не бережемо Прави, Нави і Яви, не бережемо бо се, на то й глузуємо. Се істина – не єсть ми достойні бути Дажбовими Внуками!
То бо молимося Богам да ймемо чисті душі і тілеси наші. І да ймемо живот з Праотцями нашими в Богах зливаючись воєдино. Правда така: се бо ми – Дажбові Внуки!
Зри, Русе, ко уму, якож ум великий Божеський єсть єдиний з нами, і тому творите і речете з Богами воєдино.
Бренне бо єсь наше живото і ми також. І де ж князям нашим работати, живучи на землі з тілом овна7?! І скотина наша од ворогів тікає на Свередзь8...
_____
1 В ориг. "вотсщ(ч)є оупамятохом", Лозко порівнює з "тщетно запамятовали", тобто "даремно забули", у Яценка "даремно згадали", у Гай "у скруті згадуємо" (пор. натще – не поївши, тщетно – порожнє, тъщий – порожній, марний, але тщаніє – старання, щирість, тщєта – старання, тщатєльно – ретельно, старанно). Більш вірогідно перше слово записано не вірно, треба читати "вотєчє (во течії, рухаючись, втікаючи) оупамятохом (опам’ятовуємо, згадуємо)".
2 В ориг. "обаполо търла вєдєтє". ВТС пояснює тирло як місце для відпочинку худоби, лігво чи кубло звірів, місце тимчасового поселення. Лозко перекладає як "навколишнє відати", дослівно "обабіч стійбища відати". Але можна зрозуміти і як місце, де тиряться (б’ються). Тоді за змістом тексту виходить, що мова йде про тирло-Праву, а відати треба Яву і Наву.
3 В оригіналі "вєйцє". Це слово іноді розділяють на частини, що приводить до іншого змісту, нами взятий варіант Яценка (Лозко, Гнатюків), який він, напевне, виводив від чеського "vejce" – "яйце".
4 Є варіант пояснення "пряжєся" – напружуючись, напружено, тобто саме життя (Ява) проходить в напрузі, а відпочинок (або смерть) – відпруження. Інші перекладачі вважають, що це "пряжа".
5 У Яценка – "бо вже найшло", Лозко і Гнатюки єднають слово "боужі-на" і пов'язують зі словом "Бог" (Божина). Можлива прив'язка слова до "бужать" – "вмирати", "спустити дух", тобто мова може йти про перевтілення душі по колу.
6 Жаля – Богиня жалю. Яценко і Лозко перекладають "від (з) жалю".
7 У Лозко помилково "з телятами й вівцями". Вислів "со тєлє овна" треба розуміти як "з тілом вівці", тобто з тілом боязливої вівці, князі не работають (не воюють).
8 Північ або земля племені свередзі (див. д. 4б, 8(27)), що ототожнюють або із сіверцями, або з племенем на березі Балтії.