Рцієхом єсьмє о тієх, якові гобзяхуть о ни. І сє нє імяхом молбітцє і ряхом отва опрє студніє а родніці, ідєжє Вода Жівя тєцє, і тамо волба іє, і влці хіцнє нє ходяшєть о тєа.
Сє Олдорєху часє воспоміньємо, і тиє сє зва жрвєць, яква нє імє радєхом, обзтєпєн єсь, а словєсо нє држєшєть, і красєнє нашіа бєрє нагло а хітща я. І та овєздєва мєждє ни распрє: о бітісє за годіу? І то пжєжіхом а бистє по годі.
А тиа вєцє правіхомьсє од роди і кнєзє. І сє княз Борьвлєнь, якови ждє оборє єланє у брєнги морсті. О прє ідьмо на зажєнть тоу і тамо ріяхом скотіа, і скуфє дієяхом – попасєтє скотіа во стєнпєх, сєбто будє о ни. І таква грєцьколнє сєднєшіа поновіє і грєндіша грди і злобясє на ни. О тєм часіє ідяхом прочє до полночіє а тамо бихом двасти лєнта. І тамо сьмє ієсє соутє од час тєієх до ниньа.
І днєсє іміахом іна кніазє Борьвлєня, правнуцє о дяди свєо. І тоє рєчє: "Ідяшєтє до полоуднє на грєцьланє". Грєць бо мєждоу єланєоу плємє сєбєтно а трзє іміяі о ни в стнпієх о скоть нашоу а хочя бєратє она задарє. І то імяхом она стрщєтє оновіє до морія а гонієтє до сва краіє, якождє Руська зємє ієсє, і руська крєв о та зємє сєн ліящєшєтє до подє і та піяшє крєвь нашіу. На ни надєжєтє іма бєнтє, і ту браніхомь о всіа днє, якову трмємхом.
***
Речемо ми про тих, які бережуть нас. І се не маємо мольбищ і молимося про тих опре студні і родників, де ж Вода Жива тече, і там вольба є, і вовки хижі не ходять біля тих.
Се Ольдоріха часи воспоміньмо, і той се звався жервець1, якому не мали радіти, обстепен [*не степенний] єсь, і слова не держав, і красунь наших брав нагло і хитрощами їх. І те спричинило між нами распрі: чи битися за годів? І те пережили і були по годі.
А ті віки правили од роду і князя. І се князь Боревлень, який же поборов еланів у берегів морських. По прі ідемо ми на заженть2 ту і там розводили скотину і скотарі діяли – попасли скотину во степах, себто буде для нас. І так грецьколани сіли понову і заснували гради і злобилися на нас. О тім часі пішли проч на полноч і там були двісті літ. І там ми єсь суть од часів тих до нинішніх.
І днесь маємо іншого князя Боревленя, правнука по діду своєму. І той рече: "Ідімо до полудня на грецьлань". Греки бо міжду еланами плем'я осібно і торги мали з нами в степах скотом нашим та хочуть брати його задарма. І тому маємо їх відкинути знову до моря і гнати до їхнього краю, якож [це] Руська земля єсь, і руська кров на ту землю лилася до поду, і та пила кров нашу. На нас надія мала бути, і ту боронили у всі дні, відколи тримаємо.
_____
1 Лозко пояснює як "жрець", або "зажерливий". У Гнатюків – "лжец" (брехун).
2 У Яценка і Лозко – "пасовища", у Гнатюків – "туди жити".