Сє бо Хьрбєр оборєншєть тую силоу злую, обєсєнть опояшєньсть ває. І мієхом сєбто урьви храняшєтє, і сєнь хранє Бозєм ставієхомь, і грядіхомь стієнє о дубіє, і за осви часто по-другоу стієноу, і тамо храніхомь Бозє нашієх подоби. Імяхомь мнозіє храніє о Новугрду на Волхъву-рієціє, імяхомь о Києградіє по Бголясієх. І сє мяхомь на Волині дулєбстєі храніє, і о Сурєнжє на моріє Сурьстієм і Синієм. І сє вєлька оуразь іє на ни, якождє хранє сурєньстіє обити вразєма, і Бозі нашіє о прах тщєни валяхуться. Імуть бо сє рустічі, нє імуть сили одєрзєтє на вразє витєнжстє.
І сє бо імяхомь урьви, єкождє странмєжь, іжє ідє вночіє по лісєх і сє урьвє одієги сва на коусє. Такождє русіцє імяхомь урьви на русіцєм тієлєсі. І нє брєжієхомь о томо. І тщіхомьсє на хранієх славітє Бозє, яковє нє пріємлоуть жартвє нашіє, сє бо оураздєни сутє о нашє лєностє. Лє жє Птиця Матирь-Сва славу жєчє на ни і молі насо о тєхма, оцєву слву учєщєтє, і то нє імяхомь дєрзєстє статє на ратє а мєчєма свєма братє зємє нашіу од вразієм отрчєноу.
Сєбто тисєнц і тріє сєт храніємо свєнти нашіа. І днєсє жєни нашіє рєкчуть, яко сьмє благовіє і оутратіхомь розумство нашіє, і сємо яквє овча мало пєрєдо они, і нє смімо овлєцєтєсє браніє і мєчєм разєтє вразіє нашіє.
Сєбто Коупаль грєндєть до ни і рєчєть ни, яко імяхомь статє грдє і чісти тєлєси і душіє нашіє. І то вргнєхомь до стопи єіє, сє абихь сєн грєндл по ни і насо захряніщ, вєдоущь до прє зуріє і тамо сєн стахомь би до Сварзіє ліки. І сє, до сєчє шєдьшє, хвалохомь Бозє нашіє о браніє, яко о мірни днє. І сє бо Коупаліц жєчє ни, яко достоіхомь сє до она часа і бєндієхомь о славоу своу почєстєни і такождє со оци сопрчастєни.
***
Се бо Хорбер1 поборов тую силу злую, [що] обсіла опоясувавши вас. І маємо себто урви хранити, і храми Богам ставимо, і грядемо стіни із дубів, а за тим часто другі стіни, і там хранимо Богів наших подоби. Мали многі храми в Новограді на Волхові-ріці, мали в Києграді по Боголісах. І се мали на Волині дулібській храми, і по Суренжі на морі Сурськім і Синім. І се велика ураз є на нас, якож храми суренські побиті ворогами, і Боги наші в поросі зневажені валяються. Мають бо се русичі, не мають сили дерзнути на вороже витяжство.
І се бо маємо урви, якож странмеж [*мандрівник], іже іде вночі по лісах і се урве одяг свій на куски. Також русичі мають урви на руськім тілесі. І не бережемо о тім. І намагаємося на храмах славити Богів, які не приємлють жертви нашої, се бо уражені суть нашими лінощами. Ле же Птиця Матирь-Сва славу рече на нас і молить нас про те, [щоб] отцівську славу учестили, і то не мали дерзості стати на рать і мечами своїми брати землю нашу од ворогів одторчену.
Себто тисячу і триста літ хранимо святощі наші. І днесь жони наші рекчуть, яко ми блаженні і втратили розумство наше, і самі як овча мале перед ними, і не сміємо овлочитися бронею і мечем разити ворогів наших.
Себто Купаль2 гряде до нас і рече нам, яко маємо стати горді і чисті тілами і душами нашими. І то вергнемось до стопи його, аби сен грядів по нас і нас охороняв, ведучи до прі сурової, і там сен стали би до Сварожих ликів3. І се, до січі шедши, хвалимо Богів наших о брані, яко о мирних днях. І се бо Купалиць рече нам, яко достоїмося до того часу і будемо по славі своїй почестені, і також з отцями сопричащені.
_____
1 У Гнатюків "хоробрий".
2 У Яценка "Коупаль" і "Коупаліц" жіночого роду.
3 У Яценка і Лозко – "до Сварги лицем".