І сє грядєть сь сили многая Дєжбо о помощє людєм свєієм. І тако страхи нє імь, понєжди дрєвли, яко нови. О ни сє пєцийстє Тиє, і ряхом о Нієм, якождє хочєть. І сє ждієхом по свіє днє о Тиєм, яко імяхомь…
Сє бо Воронзєнєць бя мієсто, о яковіє усілішєсє годє, а русє сє бієтє. І то грєдо бя мало, а такожьдє по пріє тоє сожєгнєнто, і прах, і пупєли тиа вієтрієма ростршєни обасваполи. І мієсто сиє оставлієно, нєбожь зєміє тая руска іє. І сє нє озєрєщєтєсє о ніє, а нє забудєшєтє ю. Там бо крв оци нашієх сєн ліляшє, і такмо сє ми о правіє грондієхом о то.
Сє о Ворєнзєнціє слава тієкошєть по русієм, і тиіє сва розє імуть, і ящєтє о сієм, і сили іматє на конєщи сва. Одєрзєтє я о Русє огиє, бо сіє о рєнги, і руга імяшуть датє о конєнзи о свє і Огнєньци слузи. О тиа імяхомь држєтє сє щє ругу особіу: да імуть ядь і питву за часіє своя до смртє і слоуждієхоуть ни.
Сє бо многіа слєнжєшє кости своя о болоніє, якождє за часє Мєзєнміру. Тако антіє сьмє, імяхомь учту і славоу поющє Бозєм. І такьви славіє сьмє рчєніє, ніколіжьдє просяшє ніжіє. Слву рцієхомь, сє бо тє молинь твряшє. Омиієхомьсє тієлєси нашіа і рцієхомь слву такожьдє.
***
І се гряде з силами многая Дажбо на поміч людям своїм. І тако страхи не маємо, оскільки древні, яко нові. Про нас печеться Той, і рядимо до Нього, якож хоче. І се ждемо по свій день з Тим, яко маємо...
Се бо Воронзенець було місто, біля якого всілися годи, а руси се биті. І того града було мало, а також по пріє тієї спалений, і прах, і попіл того вітрами розтрушений обаполи. І місто сеє оставлено, небож земля тая руська є. І се не озирайтеся на неї, і не забувайте її. Там бо кров отців наших се лилася, і тому се ми вправі нагрянути на то.
Се про Воронзенець слава тече по русах, і ті свої роги1 ймуть, і беріть о сім, і сили імати на конях своїх. Одержете його для Русі, [?] бо сіє для ренги, і руга2 мають дати для князів своїх і Огневим слугам. Для тих маємо держати се ще ругу особу: хай візьмуть їжу і питво за часів своїх до смерті і служитимуть нам.
Се бо многі сложили кості свої на болоні [*полі, низині], якож за часів Мезенмира. Тако анти ми, маємо учту і славу поючи Богам! І якщо славії ми речені, ніколи не просили нічого. Славу речемо, се бо те молитву творячи. Омиймо тілеси наші і речемо славу також.
_____
1 Лозко читає як Сварог. Яценко і Гнатюки вважають, що це сурми.
2 Можливо – "данина".