Сєбто трщєхомь об оніє о(н)ієгди. І да ідє слво нашіє о Правдіє, і такво обрієцієхомь Првду. І сє рцієхомь од старіє словєси, якови істєчіа од оцє нашіє, іжь бо бяшє силнє. І то імяхомь вржєшєтєсє до бразди ієх і тако потрачєтє до Онє.
Сє бо Асклд ідє со врязє свє до ни. А сє Асклд іє врг нашо. Сє рцє намо, яко ідє о захць нашіє і лжє, якождє ієсє врг досєтє, яко грьєк. І сє Асклд ієсє вряг оруждєнь про гостіє ієланстіє хрянєтє ідєждє ідящі сутє до Нєпря-рієцє. І сє Асклд прідшє до ни со Кнудієм о два сєт ліяти по Алдорієху і хочєшєть првєтє ни. І сє Дірос єланєсть орцє смієрє осьва, і сє на стлєсє прєждіє овє. І сє Асклд овраждєтє Діроса, і ієсє онь ієдєнь на місто то, і такождє є врг нашь, і нє хочаєхомь іє, якождє врга.
Старє рєчєнє повядоуть ни, якождє прідьша на Русіє інь Асклд, і яко бєндьшє тріє Асклді-врзі. І тиє врязі сєбє жріяхоуть. І нє соутє нашіє, ніждє цізи кнзіє, якови нє соутє кнзє, ніждє воє простіє, і силоу похицє владствє об овиа. І сє Єрєк ідьє...
І споминьємо, якождє ромєстє орлі пораждієнє бяшє од дієди нашіє на устіу Данаієвоу. І сє Тріань налієзє на дулєнбє. І сє дієдовє нашіа ідошіа на лієгионіє і розтрщєша ієх. І то бєньшє о тріє ста лєтє до нашіє доба. І сє імяхомь држєтє о памєнтє. І сє нє даіяхомь сє до Єрєку, яко сьмє нє дахомь і прєжди інієм. Імяхомь кнєзи свє а ругу ієм дахомь а дашєхомь до конціє. Ні ромє ні єланштіє нє владнєшєтє ни, і такождє прєбєндієхомь. І сє дулєнбіє рієчяшутє о ни, іякождє сємє братарє о овє. І то ієсє істьща правда, якождє тєчяшуть они одо ієдіна корєнцє, якождє ісьмє.
І сє взпоминьємо, якождє Троянь бя одо дієди нашіє рострщєнь і лєги іє одєрєнє брятє бяшє до поль нашієх. І тамо труждєшєсє про ни дєсєнтє ліяти і опущєнє єсє од ни. І сє роміє рєкощуть, яко сьмє врви. І сє грьціє рієкота обаполи, яко сьмє врви. І то імящуть одва хісєнсть, і обадвіє жадяшутьсє на зєми нашіа. І сє зємь іє, якождє взєму іє мєчєм і крвє. І та ієсє зємь.
І сє Тріань бєш за пєнтєсти ляти до годіє. І такожьдє днєсє рцієхомь, якождє валка нашіа нє прєстаніє до конціє жітьби нашієа. І сє достоіхомь пратєсє о жітьбоу нашіу мєчєма. Сє рієчєть вамо Хороугинь, сєн од Оцє Хоригє, і сє єсє просіць вашь о Бзєхь, якождє даяшуть они вамо силу і владнєсчь на зємє вашіу. Околієни сьмє о вразієх і прящєхомь. Сє бяша Вронзєнєц-рієка і градьба, і тамо оцє нашіє розтрщашхоу годє. І тако смьє розтрщашєхомь врзє ови. Сє собєньстви свє одяхомь і рцієхомь, якождє бєндє інь час на нє.
І тамо Матрь-Сва Слава пшєдь нам ідєть, якождє огєнь дашєть Пращуром нашієм. І сє Щурє нашіє вє Сварзіє радяшуться о ни. Сє бо Питєрє Діяіє молі о ни. І сє Орє зріяшєть на свє людь. І сє нє можяєхомь врнєтєтє тили сва врзієм. Сє бяш в Час Онь Дірось, і сє бяшь гьрєколанєць, і тоі посчєзнє. І прідє на нє Асклд і Єрєк. І то моліхь Бзє позбавитє русє о зли тая.
***
Себто речемо про Оне1 завжди. І да іде слово наше о Правді, і так обретемо Правду. І се речемо од старих словес, якови істечуть од отців наших, іже бо були сильні. І то маємо вергтися до бразди їхньої і тако потрапити до Оне1.
Се бо Аскольд іде з варягами своїми до нас. І сей Аскольд є ворог наш. Се рече нам, яко йде для захисту нашого і лже, якож єсь ворог досить, яко грек. І се Аскольд єсь варяг оруждень [*озброєний] про гостей еланських хранити, ідеже ходили суть до Непря-ріки. І се Аскольд прийшов до нас із Кнудіем через двісті років по Алдоріху і хоче правити нами. І се Дірос еланський рече змиритися йому, бо се на столі [київському] прежді його. І се Аскольд овраждить [*забив] Діроса, і єсь він один на місце те, і також є ворог наш, і не хочемо його, якож ворога.
Старі речення повідають нам, якож прийшов на Русь інший Аскольд, і яко було три Аскольди-варяги. І ті варяги собі жертвують. І не суть наші, і ні чужі князі, яко не суть князі, а вої прості, і силою похищають владу над нами. І се Ерек іде...
І спом'янемо, якож римські орли пораждені були від дідів наших на усті Данаєву. І се Траян налізе на дулібів. І се дідове наші пішли на легіони і розтрощили їх. І те було за триста літ до нашої доби2. І сеє маємо держати в пам'яті.
І се не дамося Ереку, яко ми не далися й прежді іншим. Маємо князів своїх і ругу їм даємо і даватимемо до кінця. Ні роми, ні елани не владнили нами; і так пребудемо. І се дуліби речуть про нас, якож ми братарі з ними. І те єсь істинна правда, якож течуть вони од одного коренця, якож і ми.
І се вспом'янемо, якож Троян був од дідів наших розтрощений, і леги [*легенів, воїнів] його (в) одерень [*полон] брали були до полів наших. І тамо трудилися на нас десять літ і одпущені єсь од нас. І се роми речуть, яко ми ворове. І се греки речуть обаполи, яко ми ворове. І то мають обидва хосенс [*користь], й обоє жадають на землі наші. І се земля є, якож взята є мечем і кров'ю. І та єсь земля.
І се Троян був за п'ятьсот літ до годі3. І також днесь речемо, якож валка наша не перестане до кінця житьби нашої. І се достойно прятися за житьбу нашу мечами. Се рече вам Хоругинь, цей од Отця Хориги, і се єсь просиць ваш перед Богами, якож дають вони вам силу і владність на землю вашу. Околієні [*оточені] ми ворогами і прящемо. Се були Воронзенець-ріка і градьба [*град], і там отці наші розтрощили годь. І тако ми розтрощимо ворогів своїх. Се собенсть [*власність] свою повернемо і речемо, якож буде інший час для нас.
І там Матирь-Сва Слава перед нами ідеть, якож огень дала Пращурам нашим. І се Щури наші в Сварзі радіють про нас. Се бо Питер Діяй молять за нас. І се Ор зріє на свій люд. І се не можемо повернути тили свої ворогам. Се був в Час Он1 Дірос, і се був греколанець, і той пощезне. І прийде на нас Аскольд і Ерек. І то молимо Богів позбавити русів од зла того.
_____
1 Яценко – "про них". Гнатюки переносять до попередньої дощечки і подають закінчення так: "І ми втратили (зв'язок з вендами) назавжди". Використовуємо "Оне" в значенні, яке подає Лозко – "про минуле", але відповідно ставимо "Оне" з тим же значенням і в кінці абзацу, дивись також останній абзац дощечки, який підтверджує значення слова – "Час Оне" ("час минулий" – Лозко, "в свій час" – Гнатюки).
2 Асколь і Рюрик відомі в 9 ст., а імператор Траян жив з 53 по 117 рік, тобто різниця між ними не в триста років, а близько 8 століть. Можливо, тут йдеться про "іншого Аскольда" (за текстом), невідомого історичним джерелам. Можливо, цей переказ волхвів зберігався у народній пам'яті, а пізніші писарі записали текст без змін, тому невідомо, який час автор вважає "нашою добою". (За Лозко).
3 Гнатюки пояснюють, що зазначена дата остаточного виходу готів з території Русі в 7 ст., Лозко вважає, що, можливо, йдеться про інші германські племена.