Пожєчємо Ті, Бъжє, яко сє намо дєяцєші суру піті смьртну а на вразі грєндєшєші, а тоя біяшєші мєчєм Твоєм мовлєном, згоу а свѣнтєм мрщіші очєсиа. А нъщ на нє натєнчашє, аби сян знєщєнті. То оубо Пєроуну а то мовлєнхом сєн, яко ньснє збавітіхомсє врзі грябѣі. Да індє тоі дєн, яко хчєші Ти. А зобихімо – упрєн звєнцєші, а грьмі ті на ни. А то бо істє сіла Тва на нь: поля оплодняші – а грьм, і дєждє ліяшєті сє на они.
Тъму сє ми блазі, яко ідєхом по вълі Твоєі. Азъ бо утрєня слва Ті рєнщєна імах, а тако рцємо, яко блг єсь а подтащ благ нашіх, упръшєная они сутє, як овціа, утєчашут. Да імєші ни вє всі дні, а да будєхом Ті вірні і до концє слави Твоєя, Отщє бо нашє, сєн да вождє. А да бєндіші тако в усі дні.
Жьртву Ті првіхом – овщанє брашно а тако поєм слву а вєлікоща Твоя. Слвіхом Дажьбо, а будє Тоі нашь пъкрвітєл а застоупіщ од Коляди до Коляди. А плоді на полєх а даяшєт трви на скотія, а да намо во свє дніє гъвядіа оумножітісє а зьрна жітня множєств, абихом мєдъ віщі затвржєті а пєчі.
Бга свта слвіті Соуронжє, бость одрєчєно до зіми а тєці на льто. Тому бо поємо славу, яко оці во полѣх.
Слвіхом Огнєбга Сємирьгла, дрєво гризуща а сламу, а огнєкудєліцє розвіяштіа воутріє, вдєн а вчєрі. А Тому бихом дящі за соутворєнє брашно а пітія. Яко єсь єдінє хранім во попєлі, і Того вздиймо, а горіті...