Сє оубособьство нашіє прєчіноу бя, яковє сва імяхом словєси обліцєна дѣяє. А і тамо рьцѣхом воістіну блгая о рдєм нашєм. Да нє лждєхом о ти, а істову рцѣхом о ніа. О првє банє нашє повяждєхомо а кнєзі ізьбріа о іє. Імєннатєн бо Кіська тоє. І отєі вєндє родіцє о ступієх со скотіа сва до полудєнє, і тамо, ідєжє Сурє сящєшєтє, прєби.
І пришєдь о нє оцо Єрєй і то до нє рчє: "Обасви імяхом дєцки, і мєжє, і жєна, а старчє, імяхом борънітє од вразєм. І такво рєчєхом, іжь плємєно іє, і дахомь овна сва а скотіа до нь і будяхомь плємєно ієдіно. Сє Бозє натщуть намь, і зряхомь добля дондєжь – вієци о вієцих." Околіщє яхуть, поча бо тєі рєчашєтє: "Хибо ієдінє такожь є", і іно рєчєть.
І то оц Орєй одвєждє стіади сва і люди од онє а вєндє овиа подалєжь, і рчє тамо: "Уздобієхом градь". І тоє Голинє бєндєшєть, яква іє гола ступа і лієси. І Кисько ідє прочє, і сє боть вєндє людь сва до ініа, да нє смєшаєтє со людьва оц Орєа. Сє тєі ієсь старщчє, і тако сотъвряшь о зємє тиє градіє і осєліа.
І тако Киська одєшєдь со людь а утворяй зємє іноу, і тамо сѣдєшється. І такво од цєліє одомзєсєшєть отє обавє, і тако ряхомь бєндєшє ціужє онь ініу. Вшє тє житьва і сили імяє, нєпрцє онь друзєа. І бяшь Кисько тєі слвєнь, і людьва Орє-оцє слвна, якождє слва прєтєчє іхьва, а полє знашє іхьва, яко стрієлє а мєчє знаієть.
***
Се убособство наше причиною було, якове своїми маємо словесами облічено діяти [*викривати]. І там речемо воістину благе о роді нашім. Да не лжемо о тих, а істину речемо про них. Про першого бана1 [*пана] нашого повідаємо і князя ізбраного від них. Іменований бо Киська той. І той веде родичів по степах зі скотом своїм до полудня, і там, де Суре сяє, пребували.
І прийшов до них отець Єрей і таке до них рече: "Обоє маємо дітей, і мужів, і жінок, і старих, маємо боронити од ворогів. І так речемо, іжь племено є, і дамо вівці свої і скотину до нього і будемо племено єдино. Се Боги посприяють нам, і зріємо доблесті донині – віки у віках". Коли ж об'єднались, почали бо ті ректи: "Хиба єдина також є", і іно речуть.
І то отець Ор одведе стада свої і людей од них і веде їх подалі, і рече там: "Уздобимо град". І то Голинь буде, яка є голий степ і ліси. І Кисько іде проч; і се бо веде люд свій до іна, да не змішати з людьми отця Ора. Се той єсь старший, і так сотворив у землі тій гради і оселля.
І так Кисько одійшов з людьми і утворив землю іншу, і там осів. І так од цілого одійшли ті окремо, і так рішили бути чужими одне іному. Всі ті житву і сили мали, не перечили один другому. І був Кисько той славен, і люди Ора-отця славні, якож слава претече їхня, і поле знає їх, яко стріли і мечі знає.
_____
1 Гнатюки вважають, що мова йде про розділення родів: банитися – сваритися.