Сє бь тє прєідє ізвє до края ієго і поча скотіа обєрєшєтє. І сє Кисько налієзє на нє, опрвє ождєнє, і одва бяшь ождєнєнь само. І людьва бяшєть гряхомь покрьмє статє, і ядьша мнозіа очєси, а людьвє поврзєтє од мєчє.
І сє глаголящь Орє-оцє, яко мртвє учєрнієна гряхома, і тиіє погряхоуть радощєма свєма і ядь пдєрзєй. Сєбьто омрзєшєсє сєрьцє Орєово, а рієчє родіцєма: "Подєржєтє Киська і людь ієу". І та комоніа сєдьлашєтє взясє, врзєшє на ієзє, і бяша по нєі, якожь растрщєні соутє.
І то мяхомь вієдєтє: до ісьва імяхомь силоу докоупіа, нє інь нє можашєтє одєрзєтє ни. Ти бо ти стєнпє нєодєвзяшєхомь об ова, якождє руштє соутє, а сєбє слву імяхомо ізрчєноу од врзє, яковє гърляшоуть до ни а, відяйє жідьбо нашьє, іскусєтє іміуть до братєнь нашієх о србрє намєчєни і одь гоньчарсті горьшкє, уєдано про сини овієни. Жидьбо нашіє о ступієх єсє до концє нашіє а ніуждьєни до свє. І тамь нє імяшуть намо рєчєшєтє о інь жівоть. Сє бо словієси нашіа істьвє соутє, і іхова лєждєна. Сє бо лузь рєчашуть і нєіа імуть.
***
А се прийшли ізви до краю його і почали скотину забирати. І се Кисько наліз на них, спершу оджене, а потім був одігнаний сам. І люди були гракам покормом стати, і виїдали многі очі, і люди повержені од мечів.
І се глаголить Ор-отець, яко мертві вчорнені граками, і ті каркають радощами своїми і їжу одержують. Себто омерзилося серце Орієве, і рече родичам: "Піддержіть Киська і люд його". І ті комоней сідлати взялися, вержуться на язів, і були по них, якож розтрощені суть.
І те маємо відати: доки маємо сили докупи, ніхто не зможе одержати нас. Ті бо степи невідібрані від нас, якож руські суть, і собі славу маємо, ізречену від ворогів, які горлячуть [*воркують, від горлиця] до нас і, видячи житво наше, іскусити ймуть до братань наших сріблом наміченим і од гончарства горшками, уїданими синами їхніми [*об'їдками]. Житво наше в степах єсь до кінця нашим і нуждені до свого. І там не мають нам ректи про інший живот. Се бо словеси наші істинні суть, а їхні ложні. Се бо лож речуть і її мають.