Дошка 36а

 

Прєдрєчєно єсь од старь часє, якождє імяхомь со сполєтє со ініа творяшє дєржєвь вєлкоу, одродєтє імяхомь Рускєнь нашіу о Голуніє а трі сєнтє градіє і сєліа. Огніц дубнєх димь єсь тамо, і Пєроунь іє нашь, і зєміє.

Сє бо Птиця Матр-Сва спієвашєть о днє тиє і ждєхомь она на часє сиє, яковє врщатєсє імать Коли Свражьє до ни, і часє тиє за свє ідошуть до ни. Рчєхомь Матр-Свє, якождє бєндєхомь брантєтє зємь нашіу лєпіє вєнди, яквє ідьша до западь Сурє і тамо прєдє врзє зємє раяшуть і хибєніу віру імуть, одєржєтєсє на ніє.

Боровинь бо рєчє, яко єсь силєнь, а людь та віру імяшєть о словєси тиа. І нєсьми глупє, нє ізумлєні, а вієрєтє нє імохмь, дотє узрєтє, єщиє вєндє врєнтєтєсє до зємь нашієх о ступи дрєвліє, а глєндєтє єщьє пощарє іні, яко вє днє уходу одо Пєнтирієчєцє і Сємєрієчє, кільбова одє Сунь отщєцєна од ни.

І та Сьвє-Птиця рєчєшєть, яко Огєнь-Смарь понєстшє до ни і Гьлоу поручєшєть, да тоіє горєнь бєньє, а Бозє коупалітє, а Даждє даждітє.

Сє бо тє зємє бєдьє розврзєни і комоні поглцєна, яко ізвяшуть синовє тиє комонє протщє Бозєм. І то Бозі о ступє овє, і да Суніє даяшуть о сєньдбє ієх. Сє імяхомь соущєтє, а нє за час антєвь. І ти антиріє одєрєзєщь мєчєм многа, лєжєдь погєбєщь домь твєі, якождь домовє в цуждіє нє строяшуть іні.

Сє бо Орє-отєць ідє прєнд ни, а Кіє вєндє за Рущь, і Щєко вєндє плєми свє, а Хорєвь хорви свєа. І Зємьбог радєнць на тоа, яквє сєми внучатіє Бгвє.

 

***

Предречено єсь од старих часів, якож маємо в спілці з іними творити державу велику, одродити маємо Рускень нашу в Голуні і трьома стами городів і сіл. Огнищ дубових дим єсь там, і Перун є наш, і земля.

Се бо Птиця Матир-Сва співає про дні ті і ждемо їх на часи ці, коли вращатися ймуть Кола Сварожі до нас, і часи ті за Сва1 ідуть до нас. Речемо Матир-Сві, якож будемо боронити землю нашу ліпше венедів, які пішли до западу Суре і там перед ворогами землю раять і хибну віру імуть, одержимі на неї.

Боровинь бо рече, яко єсь сильний, і люд той віру має до словес тих. А ми не глупі, не ізумлені [*безумці], і вірити не маємо, доки узріємо, що венеди вернуться до земель наших в степи древні. І глядіти ще пощурів [*родичів?] інших, які у дні уходу од П'ятиріччя і Семиріччя, коли було од Сунь2 отщецене [*відвернуто] од нас.

І та Сва-Птиця речить, яко Огень-Смарь понесла до нас і Гелу3 поручила, да тоє горіння було, і Богам купалити, і Даждю даждіти.

Се бо ті землі були розверзені і комоні поглинені, яко присвятили синове тих комоней в жертву Богам. І то Боги в степу нашому, і да Суні2 дають о судьбі4 їхній. Се маємо жалкувати, і не за час антів. І ті антирі одержали мечем многих, але ж погубили дім твій, якож домове ніхто в чужині не строять іних.

Се бо Ор-отець іде перед нами, і Кий веде за Русь, і Щеко веде племена свої, а Хорев хорви свої. І Земебог радіє на те, які ми внуки Божі.

_____

1 Гнатюки визначили частку "свє" як "(Матир) Сва".

2 В обох варіантах Гнатюки (Лозко тільки у другому) ставлять "дасуни" – вороже плем'я (див. ще д.4г – "дасуво", д.13 – "асуне").

3 На цій дошці Семаргл пишеться окремо. При такому роз’єднанні напрошується висновок: Се Мари Голова. Тобто Мати-Птиця, як вечірня Зоря, має від Богів принести Головню. В церковному календарі є свято Усікновення Глави Івана Предтечі в кінці літа, коли Сонце втрачає можливість запліднення. Ця усікнена Голова, за христосівською вірою, закопується в землю, тобто Мару, або відправляється в хату (аналог могили) до Комина (свято 1 вересня), де це вогнище горить наче в утробі Матері. Є два церковних свята знаходження Голови 24 лютого (1-е і 2-е) і 25 травня (3-е), що припадають на календарні сонячні дні. Цікавим може бути і Гел, який нагадує грецього Бога Сонця Геліуса. Посланцем Сонця Гела може бути ангел (др.-грец. ἄγγελος, ангелос – "вістник, посланець"). Окрім тотожної до імені "голови" маємо слово "голос", "глас", що також пов'язується з сонячним Богом, як і слово "орати" – кричати, де язик як полум'я Сонця.

4 У Яценка і Лозко – "сівбі", у Гнатюків – "заслугам".