Ін бо кървєнь є сьватая а крявь нашє. Про то мълоуві, яко ізобряшті конязі Староці наша. А тако сє праві пєнтонадєсєчь вѣці кръз Вѣча. А соуборітіся на они соудіті вшяку отнонску подлѣгла в нощє. А тако сє праві наші оці. Всєнк імаі слово рєчаті, а тото бляго сут. Ратіхом отъ хъзяроу по вѣці Трояню, які првѣ насадісє со сині сва а внуці протівнє рєчєну Вѣчєм, бо рушті нє імяху радє владішє протівнѣ Вѣча.
Хозарстѣ бо ідша на нь, а ті нє імша воіовє... Та то росторгавіца бя пєнтосєнт ляти, і нє укончішася скоро, а стала намо тѣгла хзарстіго. Ібо покуду бо рушті пращєся, врзі на нь налєзє мнозі. А внуко Траянєн був самотєн со друзі мєногая і бя утщєн.
***
Ін1 бо кревність2 є свята і кров наша. Про те молва, яко ізбирали князів Старотці наші. І так се правили п'ятнадцять віків крізь Віче. А збиратися на нього судити всякого отцовству3 підлягало вночі. І так се правили наші отці. Всяк має слово речити, і то благо суть. Ратили од хозарів по вікові Трояню, які перві насадилися з синами своїми і внуками противно реченому Вічем, бо русичі не мали ради володіння противити Вічу.
Хозари бо ішли на них, а ті не мали воїв. Та то розторгавиця була п'ятсот літ, і не кінчилася скоро, і стала нам тяглом хозарським. Ібо покуда бо русичі прялися, вороги на них налізли многі. І внук Троянен був самотень з друзями многими і був зневажений4.
_____
1 "Ін" тут треба розуміти як "то", можна читати разом "інбо". Аналогічне речення на д.4г починається "ібо". Яценко і Лозко перекладають як "інша".
2 Спорідненість за кров’ю.
3 Яценко перекладає "старшин", Лозко – "аж ніяк". Але "отнина" – маєток, успадкований від батька, "отній" – батьківський, тоді за змістом: Отцям підлягає всякого судити на Вічах вночі.
4 В оригіналі "утщєн" у Яценка – (у полон) "уведений", Лозко – "змарнований" (як варіант – "убитий"), Гнатюки – "захоплений" (ворогами). На д.4г слово перекладають аналогічно, у нас – "утиснені".