Ерек– припускають що це Рюрик, бо розповідях згадується разом з Аскольдом: "Тото бо варяги Ерек і Аськ усілися се на шию нашу і мразять [*паскудять] нам до крайнощів ті." [д.8]; "Се бо Аск і Ерек по Ніпру [*Дніпру] ходили по люд наш, звучи до борні." [д.8(27)]. За ПВЛ, Рюрик – руський князь, брат Синеуса і Трувора, засновник князівської династії Рюриковичів, правив у Новгороді вірогідно до 882 р. На думку дослідників, легенда про династію Рюриковичів виникла в ХІІ ст., при написанні ПВЛ. В давніших писемних текстах не згадується, що князь Ігор був сином Рюрика, а являвся місцевим київським князем. – 8, 14, 8(27), 29.
Ж
ЖАЛЯ (Желя, Жля) – Богиня похоронного обряду, плачу, яка супроводжує покійного до поховального вогнища. "Жаля жаліє над ворогами" [д.25]. Могила називається жальник; "жаліти" – заспокоєння людини; "желаю" (рос.) – бажання на майбутнє, в тому числі й бажання для померлого повернутися на цей світ. Відома також у "Слові": "За ним кликнули Карна і Жля, поскакали по Руській землі, смагу людям несучи в полум'яному розі". У різних перекладах ВК Жаля може бути ім'ям Богині або сприймається як слово "жаль". – 1, 8, 25, 30, 32, 37а.
Жертва (жратва) – жертвопринесення Богові. У ВК зазначається, яку жертву клали наші предки: “Ми же самі польову жертву даємо і од трудів наших – просо, молоко і тук. То бо покропимо на Коляди ягням і на Русаліях, в день Ярів, також на Красну Гору.” [д.7а]; “… і жертви іншої, якож хліби, немає. І се виноград, і мед, і зерно дають до молеб тих” [д.26]; “Се Боги Русі не беруть жертви людської, ніже животної, єдине плоди, овочі, квіти і зерна, молоко, суру питну на травах озброджену і меди, ніколи ж живу птицю, ані рибу. І се варяги й елани Богам дають жертву іну і страшну чоловічну” [д.24б]. Також жертвою вважається життя віддане на полі бою: "Ми живі дякуючи жертві юнацькій і воєвод" [д.7б]. Нечистиві померлі вважаються жертвою для Бога смерті Ями: "Яко став грецьколан багатим, зніжив меч свій, і той буде борзо у Наву до Ями, який жде жертву свою до землі, аби пити кров його і живот його умертвити" [д.22]. Див. Треба. – 6г, 6є, 7а, 7б, 8(3), 14, 15а, 20, 21, 22, 24б, 24в, 26, 8(27), 29, 30, 31, 33, 36а, 36б.
Жерці–руські священнослужителі, які приносили жертву Богам, давали знання народові, проводили обряди: "То бо жерці про Віду турбуватися речуть" [д.6д]. – 6д.
ЖИТТЯ ВІЧНЕ – за вірою слов'ян життя є вічним, душа перевтілюється воскресаючи у наступні покоління. Іноді Вічним Життям називають перебування душі з Богами: "О всіх павших, які же ідуть в Життя Вічне до Полку Перунового". [11а]. – 7е, 11а.
Жмудь – литовське плем'я. – 8(27), 28.
З
ЗАГОГРІЯ – невідома країна, можливо, це просто "за горами", і сама дощечка розкриває мітологічні події, що пов'язані з рухом Сонця, а тотожний із ним рух нашого життя. – 15а.
ЗАМУНЬ КОРОВА (Земунь)– як прародителька русів згад. у ВК,7є: “І Дажбог нас родив крізь корову Замунь…”. У ВК,8(2) Корова якби поїдає день і проливає молоко вночі зірками: “Тут бо корова Земунь іде до поля синього і починає їсти траву ту і молоко давати. І тече те молоко до хлябів і світе вночі звіздами над нами.” Мається на увазі Молочна Стежка – наша галактика. За однією з легенд, Сонце-Дажбог уявлявся у вигляді бика, а хмари – це небесні корови, які проливають на землю молоко – дощ. Парою Дажбогу може бути також жіноча місячна сутність. Ім'я Замунь може означати Місяць (анг. – Moon), а роги Корови – це роги Місяця. – 7є, 8(2).
ЗАРЕБОГ – Бог Вранішньої Зорі. – 26.
земебог – за ім'ям, можливо, це є Бог Землі, або Бог, що засіває сім'я в Землю, тобто запліднює. – 36а.
ЗЕМЛЯ– Богиня Землі, правителька Нави. Земля є дружиною Сварога: "І се повінчаємо Сварога і Землю, і правимо свадьбу їм, якож се Творець є Сварежь і противе Нього – жона Його. І се празденство мали діяти, якож для мужа і жони, і ми діти їхні." [д.30]. Земля і Сварог, згідно Світового Яйця, породжують Сонце і Воду. Земля проявляється протягом року у різних образах, пропонуємо варіанти: Мара – ушановується 8-9 вересня, Ганна – 8-9 грудня, Лада – 8-9 березня, Жива? – 8-9 червня. Інші імена: Мати Сира Земля, Берегиня, Рожаниця. Земля тотожна біблійній Діві Марії (Марі). – 30.
зоря (Зориня, Зоря Красна)– Богиня Зорі. Можливе ототожнення Зорі і Матир-Сви, два крила якої символізують ранкову і вечірню Зорю – 6д, 7ж, 8(2), 26.
І
ізви – язи, яси. Сучасні осетини нащадки алано-ясів, що живуть у центральній частині Кавказу, обабіч Кавказького хребта. Див. Яси. – 35б.
Ільмерці (ільмери, ільми, кільмерці, ілери, ілірійці, Ільма-ріка, Ільмер-озеро, Ільмерська земля)– народ, споріднений з русами. ВК, 7є повідомляє нам: "Мало залишилося ілерів, що речені ільмерцями, а ті се бо сіли біля озера", тому тут записані, як один народ. Ільмер-озеро згадується на д. 15а: "Це Староград покинувши, пішли до Ільмер-озера і там утворили град інший – Новий". Напевне, що це озеро Ільмень в Новгородській землі, бо д. 21, 31 згадують Новгород на річці Волхові. ВК,17а пояснює, що ільмерська земля знаходиться на Дунаї. Відома історична обл. Іллірія у пн.-зх. част. Балканського півострова від середньої течії Дунаю до сх. узб. Адріатичного м., нині колишня Югославія та північна половина Албанії. Можливо, що якась частина населення під тиском завойовників могла переселитися на північні угро-фінські землі і побудувати Новгород. – 2а, 4в, 4г, 5а,7є, 8, 8(3), 15а, 17а, 8(27), 36б.
ІНТРА (Індра, Ондер, Нітро, Нідра Інітра) – Інтра уособлює нижнього Перуна: “Се бо Ондера маємо, який є інший Перунець” [д.30]. Бог Інтра передав зброю Перуну [д.6г]. Близький за значенням авестичному Андрі, який є демоном і протистоїть добрим Богам Асурам. У Ведах Асурів замінили Деви, тому Індра став Верховним Богом. Індрик відомий у слов’янській мітології ("Голубина Книга"), як Бог підземних вод, який прочищає джерела. Тотожний христосівському апостолу Андрію. Свято Інтри – 30 листопада. Вечір перед ним називається Калита. На цьому святі відбуваються молодіжні вечорниці, де розігруються давні міти за участю Інтри: він звільнив ріки, забивши змія Врітру, блискавкою знищив перепони (за ведичною мітологією). Те що Інтра у слов’ян позначає нижній світ підтверджується його символом – косим (Андріївським) хрестом, який є також символом потойбічного світу і Місяця. На святі “Калита” танцюють навколо косого хреста. Цей символ ототожнює Інтру з фалосом і ядром (насінням). На Триглаві (Тризубі) Інтра символізує Яйце в нижній частині (нутро – нінтра [д. 8(27)]), а Перун – перо у верхній частині середнього зуба. – 6г, 6д, 7в, 8(2), 8(3), 30, 31.
ір – Ірій, Рай – місце перебування Богів і Предків: "Се Душі Пращурів наших од Іру зрять на нас" [1]. – 1, 30.
ІРІЙ (Ір) – ім'я Отця, див. Ор. – 38а.
іронці – алани. Сучасні осетини нащадки алано-ясів, що живуть у центральній частині Кавказу, обабіч Кавказького хребта. – 2б, 4а, 16(рев.).
ІРШТІЯ ГОРИ – невідомі гори. Можливо, уривок ВК "і ізійшли од краю Семиріччя к горам Ірштія" треба розуміти мітологічно, а гори ці є Ірські (Райські). – 15а.
Ісварг– див. Сварог. – 11а, 22, 30.
К
КАЛИЦЯ МАЛА– можливо, це інша назва Дону: "… і годь усілася на Калицю Малу і тече до берегів морських, і так землі одержали до Дону." [д.37а]. В Літописі Руському згадується битва русичів із татарами на річці Калка в 6732 р. Припускають, що це є річка Кальчик, права притока Кальміусу (Запорізька та Донецька обл.), але чіткої локалізації битви не знайдено. – 37а.
КАЛКА ВЕЛИКА – можливо, це інша назва ріки Волги (Ра): "І по тому Дону-ріці єсь Калка Велика, є кромь [*кордон] між нами і прочими племенами." [д.37а] Порівняймо цей вислів з іншим: "В ті часи Ра-ріка була кромь наш від інших земель." [д.10] Назва "Калка", може походити від слова "кальний" або "кал" – грязь, бруд, болото, щоправда до Дону чи Волги це не відноситься. Назва річки ще тотожна Калі (Каліки) – індуській богині смерті і знищення, тому назва річки може бути алегорією смерті, суму. (див. Каяла). В "Енеїді" І.Котляревський називає "Кальною" річку до Пекла. – 37а.
КАРИНЬ (Карина) – Богиня кари, скорботи. “Це Каринь плачеться о мертвих тих, яко стали на тропу Божеську і замерли”. [д.25]. У ВК загадується поруч з Жалею і Горинь (див. д.25) Разом із Жалею ще згадується у "Слові": "За ним кликнули Карна і Жля, поскакали по Руській землі, смагу людям несучи в полум'яному розі". Птах смерті – крук (каркати). – 8, 25, 32.
КАРПЕНИ (Гора Карпенська, Хорпи Карпенські) – Карпатські гори. – 5а, 6д, 7а, 7г, 9а, 15а, 17а, 18а, 22, 36б.
КАРПЕНИ – руський рід, що жив в Карпатській державі. – 7а.
КАРПЕНСЬКА ДЕРЖАВА – держава в районі Карпатських гір. – 15а.
КАЯЛА – невідома річка. Можливо, трохи змінена Калиця. Згадується також у Літописі Руському під 6693 р. та в "Слові о полку Ігоревім" у зв'язку з походом Ігоря Святославича на половців. Чіткої локалізації немає, припускається навіть, що це є алегорична назва ріки жалю і суму, або є приблизна вказівка на розташування: "на ріці на Каялі, біля Дону Великого". – 38а.
КВАСУРА – русич, який вперше приготував священний напій сурину, одержавши від Богів таїну приготування. “Ладо до нього прийшов і рече йому верзти меди водою і усурити їх на Суне, себто суру утворити. А ще вони бродитимуть і перетворяться до суриці. І ту пиймо во славу Божеську.” – 22.
Київ (Києград, Кієв, Кий) – сучасне місто Київ на річці Дніпро, столиця України. – 4а, 7з, 18а, 21, 22, 31, 36б.
КИЙ – один з трьох синів праотця Ора, від якого пішли Кияни (Русичі). Згад. у ПВЛ. За трьохмірним розподілом корабля Кий позначає щоглу. – 4г, 7з, 15б, 22, 31, 33, 34, 36а, 36б, 37б, 38а.
Кийська русь – Київська Русь, тобто Русь із центром у Києві. – 8 (27).
Кільмерці – див. Ільмерці. – 2а.
КІМОРІЇ– кімерійці, найдавніші з відомих за своєю назвою племен наших предків, що жили в Руському Причорномор'ї у II–I ст. до н.д. Вперше згадуються в "Одіссеї" Гомера (8 ст. до н.д.) та "Історії" Геродота (5 ст. до н.д.), а під ім'ям "гамірра" в ассірійських текстах 8-7 ст. до н.д. В 6 ст. грецькі колоністи Керченську протоку називали Боспором Кімерійським. Кімерійці робили походи в Малу Азію, де воювали з Урарту, Ассірією, Лідією. У 679-678 до н.е. Кімерійці були розгромлені ассірійським царем Асархаддоном. Більш успішними були їх військові дії на заході Малої Азії, в державі Лідія, де вони перебували до 60-х рр. 6 ст. до н.е. Країну кімерійців – Гамірр розміщують на північному заході Малої Азії, в Каппадокії. Тісний зв’язок Північного Причорномор’я і Малої Азії підтверджується Гомером в "Одісеї": кімерійці воювали на стороні троянців; також однаковим стилем кам’яної кладки кімерійської фортеці (катакомбна культура XХ-ХV ст.), що була досліджена на дніпровському о.Байда і м.Троєю. Історична топоніміка пов'язує з кімерійцями територію Керченського і Таманського півостровів (Боспор Кіммерійський, гора Кіммерік, Кіммерійський вал і т.д.). Над своїми похованнями (могилами) часто ставили кам'яні стели. Кімерійці займалися скотарством і землеробством. Панівне становище серед кімерійців посідали кінні воїни. Вони були озброєні луком, кинджалом, мечем, кам'яним або бронзовим молотком. У кімерійців були в широкому вжитку бронзові, рідше золоті та скляні прикраси, глиняний і металевий посуд. Відомо багато поселень кімерійців під назвою багатопружкової, саботинівської і білозерської культур. До цього часу (бронзовий вік) відносяться ряд святилищ-обсерваторій, одне з яких реконструйоване на о.Хортиця. – 6е.
кісек (Кисень, Кисько, Кісте) – князь (бан) русі. Кисько відійшов від отця Ора і утворив свій рід. Можливе ототожнення Киська із заходом Сонця чи Місяцем (пор. з твариною потойбіччя кицькою, кишкою-лабіринтом, кісткою, косою Місяця) на противагу отцю Орію (сходу). – 17а, 17в, 19, 22, 35а, 35б.
кнудій – варяг, що прийшов з Аскольдом. – 29.
Коляда (Колендо) – наймолодший зимовий прояв Дажбога. Коляда являється у вигляді дитини, підлітка. Різдво Коляди святкують 25 грудня на зимове сонцестояння. Народженню Сонця-Божича присвяченні колядки. Вважається, що це є також Різдвом Дажбога, бо починається нове Сонячне Коло: "Славимо Дажбога, і буде Той наш покровитель і заступник од Коляди до Коляди". [д.31]. Західнослов’янський варіант імені – Поренут. – 7а, 11б, 31, 33, 37а.
колтове – кельти, племена, які населяли басейни річок Сени, Рейну, Лаури, верхнього та середнього Дунаю. – 8.
комонебранич – руський князь. – 25.
коноріх (конерот) – готський воєвода – 27.
Костобці – костобоки – слов’янське плем'я; згадуються як карпатське плем'я у Птоломея; існують надписи костобоцькою мовою, відомі імена їхніх князів; М. Грушевський вважав костобоків фракійцями. ВК повідомляє, що костобці поглинуті ілірійцями, а ті – русами. – 5б, 7є, 38б (ур.).
Край Зелений – первісне місце перебування слов’ян за морем або на берегах моря, за Ра-рікою (Волга). Можливе ототожнення з Раєм слов’янським на сході, бо перейшовши Ра-ріку, вони пішли на захід до Дону, де "Суне вночі спить". Тобто повторюється рух Сонця – вихід і захід до Світових Вод. – 9а, 9б.
Красна гора – свято ушанування Предків, інша назва Радуниця, Проводи. – 7а, 37а.
кривичі – східнослов'янське плем'я 6-9 століття, згадується у давньоруських літописах. Жили у верхів'ях Дніпра, Західної Двіни, Волги та в південній частині басейну Чудського озера. Головні міста: Смоленськ, Полоцьк, Торопець і, можливо, Псков. У кінці 9 століття земля кривичів ввійшла до складу Київської Русі. За легендою ВК кривичі пішли від дочки Богумира Скреви. – 9а, 33.
криворіг – руський князь. – 4в.
Кришень– згадується у ВК лише один раз у переліку Богів д.11б. Судити за цими короткими відомостями складно, тому можемо тільки приблизно визначити значення цього Бога, виходячи з наявної мовної тотожності і порівняння з відомими мітологічними персонажами. Всім відомий Крішна є аватаром Вішну, який був посланий на землю. Так як Вішну відповідає сонячному божеству, то Крішна символізує заходяче Сонце з переходом його у місячну сутність. Тому він "красний" (красень). Сонце виступає фалічним символом Батька Неба і він "крушить" перепону до нижнього світу і тим самим "покриває" (криша) Матір-Землю. Аналогом йому є Козак Мамай, що теж символізує Сонце, що закінчив свій об'їзд небом і сів відпочивати, грати на кобзі (Сонце грає), перед тим знявши шапку і, наче на молоду, поклав її на Землю, тобто "покрив". Наявність оселедця на голові Козака Мамая, як і у кришнаїтів, є ознакою місячної сутності і його образу – риби, як символу потойбічного світу. Таким же образом риби позначався і Христос, що спустився з небес до людей. Крішна також виступає в образі візничого, що ототожнює його з перевізником, який є теж ознакою Місяця. Тотожний до Кришеня має бути Бог місяця Хорс. Ім'я Бога також близьке до солярного символу "крижа" – хреста. – 11б.
кудесники (кудесниці)– чарівники, що чудесами допомагали русичам: "І зримо кудесники чудо велике творячи і з перстів, вержених до Сварги: раті встали Сварожі" [д.14]; "…іже істягнувши сили, ізо каменя чудеса творя, без коня повозки, і всяко діяти чудне мимо кудесниці, іже всяк гряде, яко кудесник" [д.25]. Під цим словом розуміються і священнослужителі: "І се всякий рід правився кудесником, жертви творячи. І всякий рід мав старого кудесника, іже іншим радогощі давав."[д.33]. – 14, 16а, 25, 33.
КУПАЛО (Купалбог, Купалва, Купаль, Купалиць) – літній прояв Дажбога. Купало уявляється у вигляді зрілого чоловіка. Його ще називають Богом плодючості, бо в цей час Сонце має найбільшу силу, що сприяє визріванню плодів. Ця ж сила надихає воїнів на відвагу. Різдво Купала святкують 24 червня на літнє сонцестояння. Західнослов’янське ім’я – Руєвит. Основне дійство свята починається в Ніч на Купала (23 червня) народними гуляннями з пусканням вінків, стрибанням через вогнище, пошуком квітки папороті. На ранок зустрічали новий прояв Сонця – Купалу. Купалбог править до Митнищ (осіннє рівнодення). "Купалва прийде у вінку, який же возлежить на голові його, сотчений од віття зеленого і цвіту, і плодів." [д.8]; "Себто Купаль гряде до нас і рече нам, яко маємо стати горді і чисті тілами і душами нашими." [д.21]; "І се Купало укаже для нас знамя на звитягу над ворогами, і те маємо творити." [д.28]; "Купалбогу, який до Митнищ (Митниць) правити має і всячеське омовіння." [д.38а]. – 8, 11б, 21, 28, 38а.
Л
ЛАД (Ладо, Ладобог) – осінній прояв Дажбога. ВК,8 подає перелік Богів: "Володарі наші єдино єсть: Хорс і Перун (нижній і верхній світи), Яро, Купалва, Лад і Дажбог" (іде перелік проявів Сонця, відповідно: весняне, літнє, осіннє і зимове). Бог порядку, ладу: "І тому Ладобогу, який править лади родинні і благості всякі." [д.38а]. Друге ім’я осіннього Сонця – Мир. Обидві назви зафіксував В.Скуратівський у Карпатах. Об'єднуєчі імена людей – Ладомир, Володимир. Лада, як і Мира, ушановують на осіннє рівнодення – 24 вересня, коли відбувається завмирання природи до зимового сну: "То стрепенися, народе мій, од Лада [*сну]" [д.7г]. – 7г, 8, 11б, 22, 38а.
ЛЕБЕДЕНЬ (Лебедян, він же Славер) – руський князь, син Кия, що сидів у граді Києві. – 34, 36б.
Леле– Бог кохання Лель, аналогічний до Купідона чи Амура, що відображалися у вигляді дитини – плоду кохання, звідси ляля – дитина. – 11а.
лісичі– лісові духи: "А в лісах дубових Лісичі во вітвях колисатися зачали, а бороди хмелем утчені, і власи в травах – тії суть листи зелені". – 38а.
Літавія– литва, прибалтійський народ. – 8(27).
літич – Бог літа. – 11а.
луки сварожі (Райські, сині) – місце у Сварзі, де перебувають померлі і ходить Сонце: "І умре, і до Луки Сварогова іде" [д.7є], "А тої Води-Живиці п’ючи, живемо, доконе не прийдемо як свої до нього, убудемо до Лук Його Райських"[д.11а]. – 7є. 11а, 26.
ляхове – поляки. Напевне, якась частина поляків входила до складу Русі, наприклад, у вступній частині "Повісті врем'яних літ" повідомляється, що "радимичі ж і вятичі [походять] од ляхів". – 33.
М
магура– одна з назв Птиці Матир-Сви: "То бо Магура співає пісню свою до січі. А та Птиця од Інітра [*Індри] іде." Магура може бути тотожною Мегері – грецькій Богині відплати, тобто жінка приймає чоловіче насіння як плату, а народження дитини, як ранкового Сонця, є відплатою. Магура – це велика гора, як символ вагітності Землі, таку назву мають кілька географічних об'єктів: кілька гір в Карпатах, горні масиви в Словакії, печера в Болгарії, округ та місто в Бангладеш. – 6г.
Мар (Мар-Мора, Мор-Мара, Мара, Мора, Мор, Морок)– диви (демонічні істоти) смерті і хвороб: "Грозять суть нам болем і Маром-Марою і кінцем живота всячеським… Ані Мара, ні Морока не сміємо славити. Ті бо то диви суть наше нещастя." [д.4г]. Ця сутність виступає як в чоловічому роді так і в жіночому: "І се бо потовчемо їх і женемо їх, доки вони падуть на землю і здохнуть в Марі, і Мор їх візьме." [д.23]. Можливо, треба їх відрізняти, адже прийнято вважати Мару осіннім проявом Матері-Землі, вона в христосівстві – Діва Марія. На час її правління завмирає природа, готуючись до зимового сну. Подвійне ім'я Мар-Мора нагадує нам камінь марму(о)р, з якого робилися для знаті гроби: "Вложиша (тіло Володимира) в корьсту мороморяну" [ПВЛ]. – 4г, 23, 38б (ур.).
МАТир-СВА (Матирь-Сва, Матиря-Сва, Матир-Слава, Славуна, Магура, Мати-Птиця, Птиця Вишня, Птиця Божеська, Красна Птиця, Перуниця, Суря, Сурянта)– віща птиця, посланниця Богів, що співає своїм воїнам "Пісню Ратну", а народу – Божественну славу; вона ж віщує майбутнє тим, хто вміє почути її таємну мову. Матир-Сва, як віща Птиця, може пророчити наслідки бою, підказувати війську, як краще здобути перемогу. Матир-Сва уявлялась у вигляді прекрасної крилатої Діви у військових обладунках, яка співає закличну пісню, вселяючи воїнам прагнення до Перемоги над ворогом. Недаремно вона ще мала ім’я Перуниця – подруга Перуна. Ім’я Суря (ВК,8(3)) вказує, що ця Птиця від Сонця. Корінь сва-, слав- передає поняття святості взагалі. Також це слово може означати верхній світ Богів на протилежність нижньому. Можливе ототожнення дружини отця Богумира Славуни (Слави) і священної Птиці Матир-Сви. Взагалі Матир-Сва тотожна Богиням Зорі різних народів: Іштар, Істер, Іастер, Остар, Табіті, Денниці, Варварі, Вісті, Венері, Вікторії, Афродіті, Гестії, Еа та ін. За своїм ім'ям Матир-Сва найближча до Матарішван (Matariśvan) або Матарішва (Matariśva) – божественної птиці, втілення блискавки в Рігведі. Матарішван приніс «небесний вогонь» на землю, а мудреці з роду Бгрігу навчили людей користуватися цим вогнем. – 6а, 7б, 7в, 7г, 7д, 7е, 7є, 7ж, 7з, 8, 8(2), 8(3), 13, 14, 18а, 19, 21, 23, 24в, 27, 28, 29, 30, 36а, 37а.
маха– князь словен, що приєднався до руського куща. – 33(ур.)
мед-сура– див. Суриця. – 24в.
МЕЗЕНМИР – князь антів. – 24а, 24б.
МЕЗИСЛАВ – князь русів. – 25.
митниці – в оригіналі "Митніщі". Напевне, це свято, що присвячено осінньому рівноденню, бо Купалбог (свято на літнє сонцестояння – 24 червня) править до нього. У збірнику норм давньоруського права ХІ-ХІІ ст. "Руська правда" Ярослава Мудрого застосовується слово "мито", що здавна вживалося у торговій практиці. На підступах до міст Київського князівства будувалися застави-фортеці, де уповноважені князем збирачі стягували митні податки за перевезення товарів та прогін худоби. Тобто на осінній період масової торгівлі збирали державну подать з гостей (купців). З іншого боку, назва тотожна Митрі (Митя, Дмитро) – Богові мирого договору і відповідає слов'янському Миробогу – осіньому Сонцю, що миється у світових Водах. – 38а.
митриди – людність Понтійського царства, що розташовувалося навколо Чорного моря. Назва походить від імені царів Понту –Мітрідат. Чисельним складовим Понтійського царства були греки, тому далі в тексті митриди з ними ототожнюються. – 32.
місяць – згадується як Бог нічного світила: "… се періщать Суне [*Сонце] з Місяцем за ту землю". – 23.
мокошани – різновид лісовиків чи водяників. – 38а.
мокошем– бойовий порядок у вигляді півмісяця: "… за одне літо йшов мокошем на нас". – 27.
Молочна Стезя– наша галактика – Молочний (Чумацький) Шлях, яка проглядається на нічному небі у вигляді туманної зоряної стежки: "І так рече Суне, що віз з волами єсть там і жде його на Молочній Стезі". – 7ж.
мор (Мора, Морок) – диви смерті, див. Мар.
Н
Набсурсар (Набсур) – можливо, вавилонський цар Навуходоносор II (аккад. Набу-кудуррі-уцур, букв. «Набу бережи кордони») (630 – 562 до н. е.) – цар Вавилонії (7 вересня 605 – 7 жовтня 562 до н. е.). У грудні 601 року до н. е. Навуходоносор підступив до єгипетського кордону. Про участь у поході підкорених русів на д.6в: "Наші же люди ішли до подолу Набсурсара, за тим то ішли на Суре Єгипту" – 6в, 6г.
НАВА – духовний світ, потойбіччя, протистоїть Яві (світу життя), символізує світ предків, одна з трьох сутностей Триглава. Наватакож уособлює ніч, зиму. Потрапивши до Нави, душа отримує нове тіло і знову повертається у Яву (звідси – “на(о)вий”). Нава – це складова Всесвіту і ми мусимо її шанувати. Нава приносить шкоду тільки несвідомим людям. Свято в четвер перед Великоднем називається Навським Великоднем, цей день є поминальним. Руське "нав" – "мрець" і "місяць молодик", чеське нав – "могила", індійське наух – "смерть", грецьке неюс – "потойбічний світ", германське наус – "мрець". Останнє в деяких словосполученнях означає не тільки "хоронити", але й "відправляти на човні". Отож нау-с означало колись в індоєвропейських народів передовсім "човен", "корабель". – 1, 7д, 11а, 15а, 19, 22, 26, 37б.
НЕПРО (Непра, Непр, Ніпр, Непря-ріце) – ріка Дніпро, третя за величиною в Європі, найбільша в Україні, впадає в Чорне море. – 5а, 6а, 8, 8(2), 9б, 14, 15б, 8(27), 28, 29, 32, 33, 38а, 38б.
Неровь – Галина Лозко вважає, що це, можливо, згадувані Геродотом неври, що жили на Придністров'ї та Побожжі. Деякі дослідники ототожнюють плем'я неврів з назвою річки Нарва (пол. Narew, біл. Нараў) – річка в Польщі та Білорусі, права притока Вісли. Гнатюки натомість вважають, що пропущені літери і треба читати "землю н(ово)ярів", про Новояра йдеться в тексті. – 23.
Нітро (Нідра)– див.Інтра. – 6г, 30.
НОВГОРОД (град Новий) – город на річці Волхов біля Ільмень-озера, нині обл. ц. в РФ. – 15а, 21, 31.
новояр– новий Місяць: "Себто Новояр іде од Старого" (тобто після Старого Місяці йде Новий). – 23.
О
ОБІДОНОСИЦЯ (вона ж Діва-Обіда) – птах смутку, яка віщує біду, втрати на полі бою: "Да не встане Обідоносиця Дажбовим внукам, які же в яругах ворогів дбали". [д.7б]. Обідоносиця згадується в "Слові": "Встала Діва-Обида в силах Даждьбожа внука, плещучи лебединими крильми…" Цифра "2" – д(і)ва малюється у вигляді лебедя, і позначає смуток, журбу, потойбічний світ. Два лебеді, що зійшлися носами, відображені в символі Триглава (два крайніх зуба), вони ж є символом жіночого лона, що в свою чергу виступає потойбічним світом, місцем смерті воїна (чоловічого прутня). – 7б.
обри – припускають, що це племінний союз аварів, що прийшов із Центральної Азії в басейн середньої течії Дунаю, в Панонію, де утворив державу Аварський каганат (VI—IX ст.). "ПВЛ" повідомляє, що обри воювали проти цесаря Іраклія, воювали проти слов'ян і примучили дулібів; за волею Бога всі до одного обри померли. – 24б, 32.
овсень (Овсена)– назва вказує, що це Бог осіннього періоду, часу завмирання природи: "І Стрибове лише плясали над ними, оплакуючи їх за Овсеня" [д.7ж]. Час вибирання князів також означається осіннім періодом: "І обирали князів од отців, ті бо були од Овсеня до Овсеня" [д.6б]. Згадується також свята: Овсена Велика і Мала [д.37а], які поки не визначені. Деякі дослідники вважають, що це новорічне свято спочатку припадало на 1 березня, а потім перенесено на 1 січня, але перелік свят на д. 37а вказує на останній період року. – 6б, 7ж, 37а.
огнебог (Огник, Огень) –одне з імен Бога вогню Семаргла, часто імена згадуться разом: Огнебог Семаргл. – 3а, 6е, 11б, 31, 36а, 37а, 38б.
оглендя – руський боярин. – 8, 8(2).
одокрехім – вірогідно, тут згадується Одоакр (Одонацер) (435–493) – римський правитель, що походив із племені ругів. Козаки вважали Одоакра руським князем, у ругіїв предків русинів. Так, у 1648 р., гетьман Богдан Хмельницький з приводу війни України з Польщею звернувся до руського народу із закликом "іти слідами свого славного предка Одоакра, який 14 літ володів Римом". Ця традиція була тоді ще настільки сильною, що коли у 1657 р. гетьман помер, генеральний писар Запорозького війська Самійло Зорка, стоячи над його труною виголосив промову, в якій зокрема були такі слова: "Милий вождю! Древній руський Одонацер!" – 28.
олдоріх (Оторіх) – див. Алдоріх.
Омастрида – див. Амастрида. – 8(3).
ондер – див. Інтра.
онезьва – невідоме плем’я. Лозко припускає, що одне із скандинавських чи угорських племен (пор. з назвою озера Онега). – 15б.
онтува (Край Онтов) – див. Анти. – 8(27).
ОР (Арій, Ірій, Єрей, Орій)– за ВК праотець слов’ян: "Од отця Ора походимо" [д.6в]. Ор мав трьох синів, які розселилися в різних краях: "І рушили всі троє синів Орієвих: Кий, Пащек і Горовато, звідки три славні племені виникли" [д.4г]. В цих іменах пізнаються Кий, Щек і Хорив з ПВЛ, які стали засновниками трьох слов’янських народів – русів (киян), чехів, хорватів. За своїм ім’ям Ор близький до Ярила – весняного Сонця. Ярило своїм промінням запліднює землю. Плуг, яким обробляється земля вважається запліднюючим символом. Тому землю плугом орють (ярять, запліднюють), а людина, яка це робить – орач, він є онуком Дажбожим, тобто помічником Бога на землі. Народи, які походять від отця Ора, називаються орійці. – 2а, 4г, 6в, 8, 10, 24в, 25, 26, 31, 35а, 35б, 36б, 38а.
ОСЕДЕНЬ – отець Русі, огнищанин, якому подорожній порадив іти за захід, де він потім зі своїм родом оселився на Дунаї, на Понтійському березі у Росіграді. Можливо, Оседень символізує Бога-Сонця, що заходить (сідає), адже на це вказують мітологічні сюжети ВК. З подібним ім’ям виступає билинний персонаж Садко. – 26, 33.
П
паркун(а) – один із варіантів імені Перуна. – 5а, 7а.
Парци – перси (земля і народ), історичний регіон у південно-західній Азії, що асоціюється із сучасним Іраном, останній носив назву Персія як офіційну до 1935 р. Термін Персія використовувався протягом століть і походить з регіону у південному Ірані, відомому як Персіс, інакше Pārs або Parsa, сучасний Фарс. Використовування цієї назви було поступово розповсюджене давніми греками та іншими народами, що мали зв'язки із Іранським плато. Самі ж мешканці цього регіону традиційно називали свою країну Іраном, "Землею Аріїв". Див. Дарій Перський. – 6в, 6г.
Пащек – див. Щек. – 4г.
пендеб– у ВК це слово згадується тільки на д. 7є: "А з Пендеба йдемо досі до неба Сварги синьої. За старі часи риб’яни осталися, не хотіли іти до землі нашої і рекли, же бо мають доблесті. І так стали ізгибатися [*гинути] самі, і не плодилися з нами, і вмерли, як неплідні". Більшість перекладачів вважає, що "Пендебе" – це індійський Пенджаб. Виходячи з тексту можна припустити, що мова йде не про географічне місце, а про мітологічне. "Пендебе" близьке до "пенте" – п’ять, що може бути числом Велеса – Бога нижнього світу. Тому за рухом Сонця від Велеса руси йдуть до Сварги. Нижній світ ототожнюється з домом, а Пенати (penatus) – римські Боги покровителі дому. Повернутися до своїх пенатів означає повернутися додому. Penitus – усередині, внутрішній; penus – внутрішнє святилище храму Богині Вести (вечірня зоря). Пеніс – чоловічний статевий орган – символ нижнього світу. З цим же коренем відомі слова пов’язані з оплатою (pensio, pense), що тотожні насінню пеніса, а разом з тим багатством Велеса. Далі в тексті розповідається про риб’ян, які лишилися, і не хотіли йти до землі нашої, і вимерли. Риба – відомий символ потойбічного світу. В Біблії (Буття, 32) згадується созвучне місце, де Яков (міт. Місяць) боровся з Богом (Диєм-Демоном) вночі: "І назвав Яків ім’я того місця Пенуїл, бо "бачив був Бога лицем у лице, та збереглася душа моя". І засвітило йому сонце, коли він перейшов Пенуїл". Тобто біблійний герой, що є уособленням Місяця (ототожнюється з рибою), вийшовши з потойбічного світу, освітлюється (стає) Сонцем. – 7є.
ПЕРУН (Парун, Впаруна, Паркун, Парунець, Перунько)– Бог війни, грому, блискавки. Перун стоїть на охороні Прави – Закону Божого, тобто він опікується світом Прав (звідси слова: “пря” – битва і “право” – закон). За ВК,6г Індра віддав зброю Перуну. У Триглаві середній зуб угорі у вигляді "пера" (Перун), а внизу у вигляді "ядра" (Інтра). Перун стоїть між Білобогом і Чорнобогом, які, б’ючись, творять Світ, або між Дажбогом і Макошею, між якими, як чоловіком і жінкою, також відбувається своєрідна битва. В цій боротьбі згідно Прави твориться нове життя – дитина. Тому, можливий прояв Перуна у вигляді дитини – Бога кохання Леля, який, як і Амур (Купідон), відображається як немовля з луком і стрілою (зброя Перуна). Інший бік Прави – смерть, тому Перун міг мати вигляд старця. Ще один прояв Перуна має символізувати молодого воїна, який за нареченою їде на битву – шукає пару. День Перуна – 20 липня, також Перун має пробудитися весною – 14 березня, а завмерти на зиму – 14 вересня. Його протилежністю виступає Велес. Перун тотожний біблійному пророку Іллі, билинному герою Іллі Муромцю, Мардуку-Мордихаю, Марсу, Зевсу, Паркунасу та іншим. – 4а, 4в, 4г, 5а, 6а, 6в, 6г, 7а, 7е, 7,є, 8, 8(2), 8(3), 11а, 11б, 12, 15б, 17б, 18а, 20, 23, 24в, 25, 26, 28, 30, 31, 32, 34, 36а, 38а.
Перуниця – див. Матир-Сва. – 7д, 7е, 8(3), 26.
ПЕРУНЬ-ДРЕВО– священний дуб, який вважається деревом Перуна. Біля нього проводили священні обряди, суди, змагання. – 7а.
Питар Дій – тотожний за назвою давньоарійському Дьяус-Питаре, грецькому Zeus Рater, римському Dies Рiter, які вважаються Богом Неба. Але у слов’ян він уособлює нічне Небо. ВК,4г подає дивів негативно: "Ані Мара, ні Морока не сміємо славити. Ті бо то Диви суть наше нещастя". У “Слові” Див має вигляд нічного хижого птаха: “Ніч, стогнучи йому грозою, птахів убудила, збила звірину в стада. Див кличе на верху дерева, велить прислухатись землі незнаній у Лузі…”. О.П. Знойко вважав, що найстрашнішою катастрофою в уявленнях давніх людей була загибель неба – падіння небесного склепіння. Він наводить текст пірамід Єгипту (3000 р. до н.е.), де зустрічаємо голосіння Ісіди над убитим Осірісом: “Зливається Небо з Землею, Тінь на Землі нині, Вже впало Небо на Землю.” І тут же О. Знойко, порівнюючи, наводить слова зі “Слова”: “Уже вріжеся Див на Землю”. Мова, напевне, йде про появу нічного зоряного Неба, що ототожнювалася з падінням небесного склепіння на землю і поєднання чоловічого (Небо) і жіночого (Земля) начал. Слово “Див” близьке до Діви, що прив’язує його до земної (жіночої) сутності. Можливо, це є сила фалосу (Питар) Всевишнього Бога, або сила, яка сходить з небес людям: “Молимо Патар Дяіє, що той ізведе огінь, який Матирь-Сва-Слава принесла на крилах своїх Праотцям нашим.” [д.19], “Се бо хранимо Питар Дія, якож той особо є, став о Матері против… І се дає мужу своєму Пітару: і да обітницею Твоєю буде, повноплодіє, і овочі, і зерно… І се сушена [*засуха] тече борзо від краю чуждого, і там є до часу, аж поки Питар її одведе”. [д.30]. Апостол Петро також уособлює нижній світ: він є опорою христосівської віри і його розіп’яли стримголов. Крім того христосівці Дияволом називають антипода свого бога. В одній з обрядових українських пісень мовиться: “Ой Див, Див та Ладо, Та повідай, козле, правду”. Козу водять на Новий рік (1 січня), що пов'язано з 9 днем від смерті старого Сонця і народженням Місяця (роги). Цей символ стоїть внизу православного восьмикінцевого хреста (місяць, косий хрест або череп) і в нижній частині Триглава (символ овена або тура – перевернута п’ятикінцева зірка). Тому Дия можемо ототожнювати з Чонобогом – Богом темряви, див, таємничості. – 19, 29, 30.
ПОЛЕВА – дочка отця Богумира, родоначальниця племені полян. – 9а.
ПОЛК ПЕРУНА – Божественна армія. До полку входять тільки хоробрі воїни, які загинули на полі брані і впали, затуливши свою рану Рідною Землею. Ця грудка землі є їхньою перепусткою до Лук Сварожих. Смерть воїна за Рідну Землю дає йому безсмертя, тому він смерті не боялися: “… і до Тризни великої о всіх павших, які же ідуть в Життя Вічне до Полку Перунового.” Див. Перун. – 11а.
поляни – східнослов'янське плем'я, що мешкало в сер. Подніпров'ї, центр – Київ. З такою ж назвою є польське плем'я, що населяло бас. Варти (Познанське воєводство). Згадується в літописах. За ВК родоначальниця племені – Полева. – 4б, 7а, 7є, 9а, 19, 33.
ПОНТІЙСЬКИЙ БЕРЕГ – Чорноморський берег. – 33.
ПРАВА– Закон Божий, згідно якого твориться Світ, відбувається народження і смерть. На ТриглавіПрава позначається середнім зубом, праворуч від неї Ява, ліворуч – Нава. На Дереві Всесвіту крона є символомПрави: листя розпускаються і опадають, тим самим твориться Закон Божий вічного колообігу. – 1, 7д, 8(3), 11а, 15а, 26.
прип'ять (Припенте) – найбільша права притока Дніпра. – 5а.
Птиця … Божеська, од Інітра, Красна, Вишня, Матир-Сва. – див.Матир-Сва. – 6а, 6г, 7б, 7є, 7ж, 8(2), 18а, 20, 21, 23, 24в, 36а, 37а.
П’ЯТИРІЧЧЯ– легендарна країна з п’яти священних річок, які згадуються на ряду з Семиріччям, від них вийшли роди стародавніх русів. Як варіант: Семиріччя чи П’ятиріччя символічно позначені на фібулах у вигляді декоративного щитка у формі півкола з 5 чи 7 пальчастими відростками (див. ілюстр.). – 36а.
Р
Рай (Ір, Райські Степи, Луки Райські, Рай Славянський, Рай травний) – за стародавніми легендами, сонмище Богів та померлих душ, острів у всесвіті. У Раю росте Першодерево світу Прадуб з молодильними яблуками на ньому. Сюди ж злітаються птахи на зиму. У ВК це є уявна країна, куди потрапляють померлі руси: "се душі Пращурів суть і ті світять зорями нам од Іру" [д.1], вони їдять в Раю "їжу вічну" [д.8(3)], "і ніхто не є одерень у краї тому" [д.26]. – 1, 7е, 8(3), 11а, 11б, 26, 30, 31.
РА-РІКА (Рай-ріка, Рая-ріка) – у ВК ототожнюється із Волгою. Назва походить від Сонця-Ра, звідси – “ранок”, тобто це східна ріка. На д.9б розповідається як слов’яни, повторюючи рух Сонця, перейшли Ра-ріку і направилися на захід до Дону, де "Суне спить вночі". Тобто, Ра-ріка є кордоном, що відокремлює Рай від Землі, де проживають слов’яни: "То бо єсь красен Рай Славянський. І там Ра-ріка тече, яка відділяє Сваргу од Яви." [д.11б]. Ця ж ріка на сході "одділяє нас од інших людей" [д.9б]. Якщо припустити, що Ра тече на краю Землі, то там має Сварга сходитися із Землею. І Сонце, що народжується, іде із Пендеба (потойбіччя) до Сварги Синьої, а людина має, переправившись через річку (в даному випадку річка життя), тобто народившись, йде до Яві – Земному світу. Коли життя людини закінчиться, то вона піде через іншу річку – Дунай (у билинах - Смородина), тобто через річку мертвих, і потрапить у Наву. За логікою, на заході теж Сварга стикається із Землею, але вже з переходом до Нави. Ці переходи через річку проводяться в обрядах: народження, вінчання і поховання. Див. Волга. – 6а, 6б, 9б, 10, 11б, 34.
РАДОГОСТ (Радогощ, Радогощі)– Бог, покровитель гостей (купців): "І там були гості старі: верманове, арабове й іні. Се бо ті гості Радогостом чтені. І так брали од кожного з них гостиці (податок). Сорочки честені їхні, бо честять Боги і нам повеліли. І честимо їх." [д.14]. У ВК,22 написано про вгамування спраги суриною до свята Радогощі: "… якожде створене Квасуром, яка речена єсь суриня. І те б то єсь в Радогощі наші. Себто ймемо повсякденно, якож пожинки сотворимо, і се урадогощемося з того." Із цього уривку слід визначити, що свято Радогоща можна ототожнювати або зі Спасами, або з ушануванням осіннього (вечірнього) Сонця, яке ототожнюється з купцем (гостем). Таким, наприклад, виступає билинний Садко. У хроніках зазначено, що Радогосту особливо поклонялися лютичі і чехи. – 11б, 14, 22, 33.
рать перунова– тотожна Полку Перунову. – 25
РОД-Рожаниць– головний Бог слов’ян. Творець Всесвіту, Всебог, Прабог, творець людського роду, духовна сила, яка єднає усі покоління: покійних живих і ще ненароджених. Він є ядром, що зміцнює народ і формує його майбутнє. Спочатку Род був заточений в "Світовому Яйці" (в самому собі), потім розбив його. Саме Род породив Всесвіт і його ж уособлює. Род став небесним джерелом і породив води великого Океану і Богів. Свято Роду відзначають 25 грудня після обід, коли дорослі діти несуть своїм батькам вечерю. – 15а, 28.
РОМЕЇ (роми, ромове) – римляни (народ). Рим (Roma) – столиця Римської держави, первісно на л. бер. Тібру, що впадає в Тіренське море. Нині м. Рим – столиця Італії. В давній Русі ромеями також називали візантійців, держава яких виникла на основі провінцій Римської імперії в Східному Середземномор’ї. Її громадяни вважали свою державу продовженням Римської імперії та іменували себе ромеями. – 6а, 6б, 6е, 7а, 7б, 7в, 28, 29, 33(ур.).
РОСІЄ (Росіє-град) – «Се треби наші по Оседеню маємо, яко Отцю нашому о Понтійському березі і у Росії-граді маючи був. І се руси пішли од Білої Вежі і од Росії на Ніпровські землі». Напевне, мається на увазі сучасне болгарське місто Русе, бо мова на дощечці йде саме про Дунай і волохів (суч. румуни і молдавани). В тих же місцях облаштувалося військо Святослава і можливо там знаходилося Тмутороканське князівство (суч. місто Тутракан) – 33.
РУС – син отця Богумира, родоначальник племені русів. – 9а.
РУСАЛІЇ– зелені свята в травні місяці, на які приходять душі Предків. Люди ходили до лісу, поля ушановувати русалок (представниць світу Нави) і перші паростки весни; наривали трави, гілля і прикрашали ними хати і двори. – 7а.
рускень – це, напевне, укорочений варіант назви Руськолані. – 36а.
русь (Край Руський, Земля Руська, Стол Руський, Держава Руська, Руське Море, русь, руси, русичі) – народ і держава, що розташовувалася на великому просторі між Чорним і Балтійським морями, від Карпат до Волги. В межах державного утвореня Русь зараз знаходяться Україна, Білорусь, Молдавія, західна частина Росії, частково Польша, Словакія, Угорщина, Румунія, Болгарія. – 1, 2а, 4а, 4б, 4в, 4г, 6а, 6б, 6в, 6г, 6д, 6е, 7в, 7г, 7д, 7е, 7є, 7ж, 7з, 8, 8(2), 8(3), 9а, 14, 16а, 17а, 17б, 18а, 18б, 19, 20, 21, 22, 23, 24а, 24б, 24в, 24г, 25, 27, 8(27), 28, 29, 32, 33, 33ур, 34, 36а, 37б, 38б.
руська гора – не відомо що мається на увазі, можна подумати, що це Карпати, але тут же згадуються Хорпи Карпенські. – 17а.
Руськолань (Руськолунь)– одна з назв Русі або її відгалуження. Можна припусти, що центром Руськолуні був град Колунь (Голунь): "маємо частину русів Колунь" [д.19]. – 4а, 4б, 4в, 6в, 7в, 7з, 22, 24б, 27, 8(27), 32, 34, 38б(ур.).
С
саха – князь берендеїв, який "миру глядів з русами". – 6б.
СВАРОГ (Ісварг)– Бог Всесвіту (Батько-Небо), багатопроявний володар Прави, Яви і Нави(Триглав), Дід Богів, Творець, золоторунний майстер, створив людину од “перст своїх”. Він же чоловічий прояв Рода: "Сварог, іже створив світ, Бог єсь світу і Бог Прави, Яви і Нави…" [д.15а]. "Яко не маємо Богів, лише Вишень Ісварг і іні суть множеством, яко Бог є єдин і множествен. Да не розділяє ніхто того множества і не речить, якож маємо Богів многих." [д.30]. Всі інші Боги є сваржичами: "Ісварг є Отець, а прочі суть сини" [д.22]. Душа людини після смерті відправляється на Луки Сварожі. Щитом Сварогавважається восьмикутна зірка. – 7г, 7е, 8(2), 11а, 14, 15а, 15б, 22, 23, 24г, 25, 26, 28, 30, 36б, 38а.
СВАРГА– найвище Небо, де знаходиться Рай. Сварга символізує найвищу святість, духовну силу, сконцентровану в Божественній істині. Сварог є Богом Сварги. – 3а, 4г, 6а, 6г, 6д, 7г, 7д, 7є, 8, 8(2), 8(3), 11а, 11б, 12, 14, 19, 20, 21, 22, 23, 24в, 26, 29, 30, 36б, 37а, 38а, 38б.
Сваржець (Сварець, Сварожичі)– Сварожичами (синами Сварога) називають кількох Богів. Можливо, під іменем Сварець виступає сам Сварог. – 23, 25.
Свентовид (Свентовенд)– західнослов’янське ім’я Дажбога-Сонця, що підтверджують дослідники М.Костомаров і Я.Головацький. Свентовид, як і Дажбог, є Богом Прави і Яви: "І Богу Свентовиду славу речемо: се бо є Бог Правія і Явія, і тому поємо пісні, яко свят єсь, і чрез нього відимо світ зримий і Яви буття. А й той нас од Наві убереже і тому хвалу поємо. Поючи пляшемо йому і взиваємо Богу нашому, яко той Землю, Слонце-Суне наше, і Звізди держе, і Світ кріпить." [д.11а]. Свентовид має чотири прояви: Яровит – весняне Сонце, Руєвит – літнє, Поревит – осіннє і Поренут – зимове (за Костомаровим і Гловацьким), що має відповідати Ярилу, Купалу, Миру і Коляді – проявам Дажбога. Головний храм знаходився на острові Рюген в м. Аркона. – 11а, 26.
свентояр (Свентор) – князь борусичів на Русколуні, переможець готів. – 4б.
Свередзь – земля племені свередзі, що ототожнюють або із сіверцями, або з племенем (землею) на березі Балтії. ВК, 8(27) наголошує, що "Сверензі суть дві: одна – венедська, а друга – годська". – 1, 4б, 8(27)).
сегеня – боярин, що убив сина Германаріха. – 6д, 27.
семаргл (Семургль, Семорегель, Семирьгл, Огнебог Семаргл, Огень-Смар і Гьл) – Бог земного вогню. Вогонь горів у вівтарній частині храму і в печі кожної хати. Вогонь є охоронцем житла, тому Семаргл мав образ собаки чи дракона-охоронця. У святилищі човнового типу займає місце носа судна на сході. “Сьому Богу-огнику Семурглю речемо показатися і востати на Небесах і се взійти аж до мудрого (синього) світа. Наречемо його іменем Огнебоже і йдемо се трудити, як і всяк день, моління утворивши...” [д.3а]. У цьому випадку Вогонь-Симаргл виступає сонячним зародком, до якого моляться, щоб він зійшов на Небі як Сонце. За ВК Матир-Сва, як вечірня Зоря, приносить головню з Неба людям до їхніх домівок: "І та Сва-Птиця речить, яко Огень-Смарь понесла до нас і Гелу поручила, да тоє горіння було, і Богам купалити, і Даждю даждіти." [д.36а]. На початку осені ушановують Вогнище, принесене Птицею, і запалюють його в Комині (свято 1 вересня). Див. Огнебог. – 3а, 11б, 31, 36а.
СЕМИРІЧЧЯ – легендарна країна русів з семи священних річок, де утворилися їхні роди, нащадки Богумира. Припускаємо, що Семиріччя – це потойбічний світ (7 родників – енергетичні точки, які в календарній системі дорівнюють 7 тижням від смерті до перевтілення на горі). Руси вирушають із Семиріччя, повторюючи рух Сонця із потойбічного світу: "… ізійшли од краю Семиріччя к горам Ірштія". [д.15а]. Як варіант: Семиріччя чи П’ятиріччя символічно позначені на фібулах у вигляді декоративного щитка у формі півкола з 5 чи 7 пальчастими відростками (див. Ілюстрації до ВК). – 9а, 15а, 19, 36а.
сережень – руський князь. – 36б.
сивий яр – один із руських Богів, якого можна ототожнити з Місяцем. – 11б.
Синє море – Чорне море, на думку деяких дослідників – Азовське море. – 7б, 21, 24б.
Сирія (Осуре, Суре?) – сучасна Сирія (араб. Сурійя), країна на заході Азії на узбережжі Середземного моря. – 6в, 15а?.
сіверяни – східнослов'янське плем'я, що жило в басейні річки Десни та над гор. течіями рік Сейму, Сули, Псла і Ворскли. По лівому березі Дніпра в нинішній Чернігівщині, Сумщині й Полтавщині. На правому березі Десни вони мешкали до річки Снов. Головні міста: Чернігів, Новгород-Сіверський, Глухів, Путивль, Курськ, Рильськ, Любеч. З заходу сіверяни межували з полянами і дреговичами, з півночі з радимичами, кривичами і в'ятичами. За ВК походять від сина Богумира Сіви. – 9а.
сіва – син отця Богумира, родоначальник племені сіверян. – 9а.
сіньсте – вважають , що мова йде про китайців. – 9б.
СКІВ (Скіф) – князь русів, брат Славена. За легендою переказаною Геродотом, Скіф – один із трьох синів Геракла і Змієногої Богині, дочки Борисфена-Дніпра. Саме Скіфу вдалося виконати завдання Геракла, і він залишився царювати на землі, де народився. – 17а.
скотень (Скотич) – боярин іронського походження. – 4а, 4б, 4в.
скрева – дочка отця Богумира, родоначальниця племені кривичів. – 9а.
Скуф (Скуфь Київська, скуфи, степ скіфський) – країна і народ скіфів (скотів, скотарів) – руського племені чи просто скотарів іншої належності. Греки довгий час називали русів скіфами, можлио через постачання ними великої кількості скота на продаж. Можливо, що літери "ф" в тексті ВК не було, а була літера на зразок "фіти" (th), яка могла читатися "ф" або "т". Також в тексті спостерігаємо взаємозамінність літер "о" і "у", що могло позначатися в оригінальному тексті літерою "оу". Миролюбов заміняв літери на власний розсуд. Звідси маємо два варіанти прочитання: "скуф" і "скот", під цими словами розуміємо або назву племені скотарів, або просто скотину (худобу). Подібну назву має Шотландія - Scotland. – 6в, 7в, 7г, 7є, 8, 17а.
славен – князь Русів, брат Сківа. – 17а.
Славень – невизначений ільмерський град на півночі. – 17а.
славер – син Кия, він же Лебедян, див.Лебедень. – 36б.
СЛАВУНА (Слава) – жона отця Богумира, від яких пішли слов’янські роди. “Ми потомки роду Славуни” [д.6г,8], "То бо ми маємо імено Слави [д.8(2)]. Можливе ототожнення Славуни і священної птиці Матир-Сви. – 6г, 8, 8(2), 9а.
СЛОВЕНЬ– брат волхва Ухоренза. – 25.
СЛОВ’ЯНИ (славуни, славени) – група племен арійського походження, які займають територію Центральної, Східної і Південної Європи. Назва “слов’яни”, за однією з версій, походить від славлення – богослужби, де прославляється Бог: “…ніже славуни-руси, які Богам славу співають, і тако суть славуни тому.” [д.8(2)]. Також за ВК ми походимо від Славуни (Слави), жони Богумира [д.9а]: “Ми потомки роду Славуни” [д.6г,8], “То бо ми маємо імено Слави” [д.8(2)]. "Якщо славії ми речені, ніколи не просили нічого. Славу речемо, се бо те молитву творячи." [д.24а]. – 4б, 4г, 7е, 8, 8(2), 8(3), 9а, 22, 24а, 36б, 38а.
СНІП– останній зжатий сніп із поля (Дідух), урочисто освячений під час обжинок і внесений у комору. На Святвечір перед Різдвом (25 грудня) він вноситься до хати і ставиться на покуті як символ Отця Божого. В Дідусі перебуває дух Роду: "…огнище творили Дубу і Снопу, який єсь Сварог – Пращур наш" [д.15б]. – 8(2), 11б, 15б, 24б, 24в.
староград – руси покинули Старий град і пішли до Ільмер-озера, де заснували Новий град (Новгород). Можливо, мова йде про відомий слов'янський град на Балтійському узбережжі (нині Ольденбург в Німеччині). Староград був головним укріпленням Вагрів (західнослов'янське плем'я, що мешкало на півострові Вагрія). Вагри були найбільш віддаленим плем'ям союзу ободритів. Можна припустити, що вагри (варіант waari) це й є ті варяги, яких за ПВЛ запросили на правління в Новгород. Тим більше, що вагри, подібно до вікінгів, були відомими піратами, які часто пустошили острова Данії. – 15а.
стезя Праві (Стезя)– праведний шлях, на який наші Боги і родичі наставляють нас. – 8(2), 11а, 11б.
Стрибог (Стриб, Стриба)– Бог, якому підвладні вітри. “І так Стриби свистять во степах” [д.5б]. У “Слові” вітри названі “внуками Стрибога”. Стрибог згадується у пантеоні князя Володимира (ПВЛ). У святині човнового типу його образ займає центральне місце, там де має бути щогла, яка тримає вітрила (щогла тотожна Дереву Всесвіту, його листя – це вітрила). Це місце називається також Треба. Слова “Треба” і “Стриба(г)” мають одне коріння. На схемі восьмикутної зірки Стрибог займає місце центру, від якого відходять вісім променів (роза вітрів). Вони визначають одні з головних свят року. Стрибог зв’язковий між Богом і людьми, посередник між Верхнім і Нижнім Світами. “Стрибнути” – підскочити до Бога. – 5б, 7ж, 11а, 38а.
сумь – угро-фінське плем'я. – 4б.
Суне (Слонце-Суне, Суне-Суране, Суне-Саре, суне-Сурь, Суне-Саруме, Сунь, Суньце)– назви Сонця: "… се вісники комонні скачуть до закату Суне, аби управити його човен золотий до ночі" [д.7є]; "І се венди осядуть на землі, де Суне-Сурь спати вночі на златім ложі має"[д.28]. – 3а, 4в, 5а, 7г, 7е, 7є, 7ж, 7з, 8, 8(2), 9б, 11а, 13, 15б, 20, 22, 23, 26, 28, 31, 36а.
суре – одна з назв сонця. – 30.
суренце Земля – сонячна, південна земля біля Чорного моря. – 34.
Суриця (суряна, суриня, сура питна, мед-сура) – священний напій русичів. "Квасуро одержав од Богів тайну утверджувати сурину. А то бо єсь вжижене утління, яку мали ми до Радогощі в Богах се радувати і плясати, віни вергнучи до Сварги і співами славу Богам сотворюючи… Ладо до нього (Квасури) прийшов і рече йому верзти меди водою і усурити їх на Суне, себто суру утворити. А ще вони бродитимуть і перетворяться до суриці. І ту пиймо во славу Божеську” [д.22]. У ВК також подається додатковий рецепт приготування напою: "Се жертва наша є мед-сура на дев'ятисилі і щалі удіяна і на Сурі [*Сонці] ставлена три дні, а потім крізь вовну ціджена. І та буде наша жертва Богам Правим". [д.24в]. Назва Сура походить від назви сонця – Сур’я, як і суритися – настоюватися на Сонці. У ВК,4г розповідається про спосіб вживання священного напою: “Оставимо на сурю молоко наше в травах заночі, утолчемо до нього щалю й іних трав, як же рекли прастаротці, і даймо се суритися. Її пиймо тричі во славу Богам п'ятикратно денно. Та бо то наша стара потчина Богам, повинні єсть потребити, а треба та буде пов'язом межі нас.” – 3а, 4г, 12, 22, 24б, 24в, 33, 34.
сурій-світлодід (Сурія) – одна із назв Сонця: "Перва бо слава Сурію-Світлодіду є, тінь ізжене злу". – 4г.
Сурож (Суреж, Сурож, Суронж) – одна з назв Бога Сонця, Світла. "Бога світа славити Суронжа, бо ж одречено од зими і тече на літо." [д.31].– 3а, 4г, 16 (рев.), 31.
СурОж (Сарунж, Суренж, Сурень, Суражград)– давнє руське місто в Криму. Сучасний Судак. Один із найбільших південних шанованих центрів слов’ян. Сурож був об’єктом постійної боротьби між русичами та греками. На д. 8(3) дається пояснення цьому: "Коли наші пращури Сарунж се творити починали, греки, які прийшли гостями до торжищ наших, прибутків гляділи. І зріли землю нашу, посилали до нас множество юнацтва і доми будували, і гради для обміну і торжища. І одного разу видимо воїв їхніх при мечах і озброєних. І скоро нашу землю прибрали до рук своїх…". В історичних довідках про місто Судак (Сурож, Сурата) знаходимо дані, що починаючи з V ст., це місто неодноразово завойовувалося слов’янами. Останній за часом напад слов’ян на Сурож стався в другій пол. ІX ст. – 4в, 6в, 6д, 7є, 8(3), 16б, 21, 22, 24г.
сУРОЗЬКА РУСЬ – одна із гілок прадавнього слов’янства, що розселялася на Північному Причорномор’ї. – 6в.
сурське море – Азовське море. – 21.
сурянта (Суря) –Сонячна Богиня, одне з імен Матир-Сви; ім’я близьке до Оранти. – 7в, 8(3).
Т
тамоторк – первісно місто Гермонасса, що засноване греками в VI ст. до н.е. на Таманському п-ві. В VI ст. місто було захоплене Тюркським каганатом і з того часу отримало нову назву – Таматарха. – 14.
танас – місто Танаїс у гирлі Дону (Танаїсу), засноване греками на початку ІІІ століття до н.е. – 14.
ТВОРЕЦЬ (Твастир, Іствар, Стварега, Істварегва)– у ВК головним Богом-Творцем названий Сварог: “Сварог, іже створив світ, Бог світу і Бог Прави, Яви і Нави, се бо маємо їх во істину.” [д.15а]; “Се рече Ору Сварог наш: "Яко я є Іствар, створю вас од перст моїх. І буде речено, іже єсть ви сини Стварега, і ставтесь, як сини Істварегви. І будете, яко діти мої, і Дажьбо буде Отець ваш. Тому достатньо послухатись, і той вам рече, що маєте про те діяти, і яко рече, так і то творіть". [д.25]. Дажбог, як прояв Сварога також виступає Творцем: "Се бо Дажбо створив нам яйце, яке же єсть світ-зоря нам сяюча. І в тій безодні повісив Дажьбо Землю нашу, аби тая удержана була. (…)Права бо єсь невідомо уложена Дажьбом, а по ній, яко пряжеся, тече Ява, і та соутворює Живот наш." [д.1]. На д.22 Твастирем названий отець Богумир. – 1, 6в, 15а, 22, 25, 30, 36б.
тиверці – східнослов'янське плем'я, що жило між Дністром, Прутом і пониззям Дунаю – до берегів Чорного моря. Згадуються в ПВЛ. Хоча Яценко слово "тівєрсє" поділяє і перекладає "тих верхів". – 24г.
ТРЕБА (требища, потреба) – Требою (требищем) називається велика колода з плоским зрізом в центрі святилища човнового типу, що вкопується в землю на рівні живота. Ця колода замінює щоглу або Дерево Всесвіту. На колоду кладеться Треба (жертва) Богам, як і під дерево Всесвіту чи щоглу-хрест на кладовищі. Якщо до слова "треба" доставити приставку "с", то виходить "Стриба". Стрибог, будучі Богом вітрів, має доставити Требу до Богів. Требою також називають обряди посвячення, вінчання, поховання тощо і плата священнослужителю за виконання цих обрядів. – 4г, 6в, 6є, 7а, 8(3), 9а, 24в, 30, 33.
ТРИГЛАВ – образ Всесвіту, Роду: "Се бути перво Триглаву поклонятися маємо і тому велику славу поємо" [д.11а], під символами Триглава на знаменах збиралися руси: "І се бо Триглав наш остяжить [*збере] нас" [д.25]. ВК не пояснює значення Триглава, хіба є побічні натяки, наприклад: "Дажбог, по ньому ж творимо [треби]. Се бо ми Главу речемо, став ов одесну [*праворуч] нас" [д.33]. Згідно світогляду пропонуємо наступне розташування глав: Посередині – Перун (Права – закон Божий, згідно якого відбувається як народження, так і смерть), праворуч від нього – Дажбог (Ява, чоловічий початок), ліворуч – Макош (Нава, жіночий початок, іноді замінюється на чоловіче місячне божество). Макоша не згадується у ВК, але Матир-Сва частково має її функції. Чоловічий і жіночі початки сходяться у нижній частині Триглаву у зародку яйці, іноді косий хрест (смерть, Хорс), і згідно Закону Божого відбувається народження: у верхній частині на середній главі іноді позначається прямим хрестом Це є символом Роду: чоловік, жінка – зародок, з якого народжується дитина. Триглав є священним символом Руської Православної Віри і держави Русь-Україна. За образом Триглава, який вписується у восьмикутну зірку, будуються православні храми і твориться календар: люди заходять із західної частини храму (вечір, осінь, смерть, зародок), їхні обличчя мусять бути оберненими до вівтарної частини храму (схід, ранок, весна, народження), праворуч – південна частина (день, літо, Ява, Білобог), ліворуч – північна частина (ніч, зима, Нава, Чорнобог). – 11а, 11б, 25.
ТРИЗНА – день установлений на пам’ять померлого(их). – 7д, 7ж, 11а, 23, 25.
трієдорій – можливо, це готський воєвода син Германаріха, про якого йдеться у наступному реченні. Яценко та інші перекладають як "Дарій Третій". – 6д.
ТРояня земля (Троянь-Вал) – земля коло Дунаю, де руси часто билися з римлянами: "Рече тая Птиця про гриднів борусенських, які од ромів пали коло Данаю біля Троянь-Валу" (ВК,7ж). – 7б, 7в, 7ж.
ТРоян – можливо, мається на увазі римський імператор Траян з династії Антонінів, р.ж. 53–117. – 3б, 29.
У
УХОРЕНЗ– волхв. – 25.
Ф
ФАРСІЙСЬКА ЗЕМЛЯ – дослідники мають думку, що мова йде про Перську землю, вважаючи, що попередній вислів "ізъ края іньска" стосується Індії (хоча на дошках "іньске" подається в розумінні "інших", а і "інь" – "іний"). Можна було б з цією версією погодитися, адже Фарс (Парс) – історична область в Ірані. Але на д.8 згадується Дарій Перський (Парцішьтего), тобто надпис відрізняється. Згадки про Персію без подробиць є сумнівними, тому поки ця земля є не визначеною, а, можливо, є мітологічною. Фарсійська може бути якась інша місцевість, наприклад: притокою Лаби (басейн Кубані) є річка Фарс (адигейською – річка, що перекочується, розливається). Тобто описувані на дощечці події цілком могли відбутися на північному Ка