Почасє жівот трудѣнь… А то бяш в ступѣх болярін Скотєнь, тиі бо нє подлєгшє до хъзяр. Бя іроністі, од Іроні помоці просяі, а тиє комоньства досілаяі, а бяша хъзарашті отърщєні. Іна боя рушті остасє под хъзяршті, кіі бо долѣзша до града Ківска і тамо усѣдшєсє… Ті жє руштічі, коя нє воліша подо хзаршті, ідша до Скотєнє, а тако Русь сє търловаша околѣ. Іроншті нєхащі свіковє наша, одєрєнь нє бєряй, а тако оставі русоум жівот русєк. Хъзярсштіі бєряху до работє своя одєрєнь, а дцкі а жєні вєліцѣ злѣ бя а твѣряі зло.
Ото убо годь, грябо, налѣзє на Русь околу Скотєнє, а тиі ізмєчіся а пращуровє наша потягоша на нь. Тадє комоньства іронштє утърчє а росбіяі годь. Рострщєні бяша годьсшті а бѣжє с полє.
То бо крєв бо ршта сє ліла, а чєрмна зємѣ бя. Пєрунамі рострсшчє Русь зємѣ годьску а мєчємі зніці всяка, і зємѣ іх, вємѣ ся, до сва прітчє. А оту бь хъзаршті пояша ни вє час ратєнь а налѣзохша на ни. І ту бо рушті утвржєшєсє до бранє, яко лєві, а рѣкша: "Пропадохом, бо яко жє Пєрун до нас нє дба". І тиі іма поможащє: а годь бя ураждєнах, а хъзаршті пєрвѣє укоусі прахоу, бяша пєрвѣі рострщєні.
А то Русь зєтхла до іх а рцє: "І цо, щє будє?" Хъзяршті бо утєкоша до Влзі о Дону а Дончу, тамо, страм імяй, усбєща воія іхо, вєргоша зємѣ мєжчі своа, тѣкъша околу нь очєсі тоікратє. Годь смѣстісє а отоідє до полуноцѣ, а тамо ізгмізѣ, ідяі далѣ.
Русь бо устріся до сє зємѣ, взятиія до Русє к рука, рєнці сва пдутърчє а рѣкша: "Прідє убо мілостиніща с Божєська! Хвалімо Дажьба ншіго а Пєруна-Златуса, іжє бя со ни". А тако пєрвѣі спояша славу Бозѣм на зємѣ чужсьтѣі. А рѣкша Русколунь: "Та іє зємѣ, а тамо сє потщіся вєльцѣ, а бистя оутвърітішєся зємі нашієі." Хъзярішті у боіща до зємѣ потієтѣ іна, колі Кіівѣ а Вѣлзі Русколунь боясє, утъвърді на Дончі по годі.
***
Почався живот трудень... А то був у степах болярин Скотень, той бо не підлягся до хозар. Будучи іронцем, од Іроні помочі просив, і ті комоньство дослали, і були хозари одторжені. Інші воїни руські осталися під хозарами, які бо долізли до града Київського і тамо усілися. Ті же русичі, які не воліли під хозарів, ішли до Скотеня, і так Русь се тирлувалася околь. Іронці не хаяли звікове [*звичаїв] наше, одерень не брали, і так оставили русам живот русек. Хозари брали до роботи своєї одерень, а дітям і жонам вельми злі були і творили зло.
Ото убо годь, грабуючи, налізе на Русь около Скотеня, а тії ізмечилися, і пращури наші потяглися на них. Тоді комоньство іронське утирче [*вдарило] і розбило годь. Розтрощені були годці і біже з поля.
То бо кров бо руська се лила, і чермна [*червона] земля була. Перунами розтрощила Русь землю годську і мечами знищила всякого, і землю їх, відомо ся, до своєї приточила. А тут бо хозари взяли нас в час ратний і налізли на нас. І тут бо руси утвердилися до брані, яко леви, і рекли: "Пропадемо, бо яко же Перун до нас не дба". І той їм поміг: і годь була уражена, а хозари перві укусили праху, були перві розтрощені.
І то Русь зітхнула до них і рече: "А що, ще буде?" Хозари бо утікали до Волги од Дону і Дінця, там, сором маючи, розбіглися вої їхні, вергнучи (на) землю мечі свої, тікаючи около наших очей кратно. Годь змістилася і одійде до полуночі, і там зникли, йдучи далі.
Русь бо направилася до цієї землі, взятої до Русі до рук, руки свої підутерла і рекла: "Прийде убо милостинь Божеська! Хвалімо Дажьба нашого і Перуна-Златуса, іже були з нами". І тако перві співали славу Богам на землі чужинській. І рекла Русколунь: "Та є земля, і тамо се постараємося вельми, і бути утворитися землі нашій". Хозари у боїщах до землі потяті іншої, коло Києва і Волги Русколунь боясь, утвердилися на Донці по годі.