Видовим об’єктом цих злочинів є суспільні відносини у сфері охорони інформаційної безпеки України. Під інформаційною безпекою України слід розуміти стан захищеності інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави і спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави.
Об’єктивна сторона злочинів у сфері охорони інформаційної безпеки України може полягати як в активних діях (наприклад, збір відомостей, що становлять конфіденційну інформацію (ст. 330), так і в бездіяльності (наприклад, недотримання встановленого порядку поводження з документами, що призвело до їх втрати (ст. 331).
Злочини у сфері охорони інформаційної безпеки України вважаються закінченими з моменту вчинення діяння, незалежно від настання наслідків (склади цих злочинів формальні). Лише у тих випадках, коли кваліфікуючими ознаками вказаних злочинів є настання тяжких наслідків, склади цих злочинів матеріальні.
Час, місце, спосіб вчинення злочину є факультативними ознаками об’єктивної сторони і на кваліфікацію не впливають.
Суб’єктивна сторона цих злочинів характеризується як умисною формою вини, так і необережністю. У деяких випадках обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони можуть бути мотив і мета (ст. 330).
Суб’єкт злочинів у сфері охорони інформаційної безпеки України спеціальний – особа, якій відомості, що становлять державну таємницю або конфіденційну інформацію, були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’яків.
Диспозиції кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за вчинення злочинів у сфері охорони інформаційної безпеки України бланкетні, тому під час кваліфікації цих злочинів потрібно звертатися до законів України: „Про державну таємницю” від 21 січня 1994 р., „Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р.; та підзаконних актів: Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27 листопада 1998 р.