Опіка і піклування.

7. Встановлення опіки та піклування.Відповідно до ст. 200 КпІПС України до опіки, піклування над неповнолітніми, не­дієздатними або обмеженими у дієздатності громадянами України, що проживають поза межами України, а також іно­земними громадянами, які проживають в Україні, застосо­вується законодавство України.

Опіка чи піклування над громадянами України, що про­живають поза межами України, встановлені за законами від­повідних держав, визнаються дійсними в Україні, якщо проти їх встановлення чи визнання немає заперечень консульської установи України. Опіка, піклування, встановлені над інозем­ними громадянами поза межами України за законами іно­земних держав, визнаються дійсними в Україні.

Із договорів про надання правової допомоги тільки окремі не містять норм про опіку та піклування (приміром, із Грецією, Іраком, Італією, Тунісом, Фінляндією). Більшість до­говорів про правову допомогу передбачає, що у справах про встановлення чи скасування опіки та тклування компетент­ним є орган опіки та тклування держави, громадянином якої є особа, що потребує опіки чи піклування. При цьому засто­совується законодавство цієї договірної держави.

Правовідносини між опікуном або піклувальником та осо­бою, яка знаходиться під опікою або піклуванням, визначаю­ться законодавством договірної держави, орган опіки та пік­лування якої призначив опікуна чи піклувальника. Якщо захо­ди щодо опіки та піклування необхідні в інтересах особи, яка знаходиться під опікою чи піклуванням, місце проживання, місцезнаходження чи майно якої є на території іншої договір­ної держави, тоді орган опіки та піклування цієї держави тер­міново повинен повідомити компетентний орган держави, гро­мадянином якої є особа, яка потребує опіки чи піклування.

У невідкладних випадках орган опіки та піклування дер­жави—учасниці договору може сам застосовувати необхідні заходи, одначе він повинен терміново повідомити про попе­редньо вжиті заходи компетентний орган опіки та піклування. Застосовані заходи залишаються чинними, поки цей орган не винесе іншого рішення.

В інтересах підопічного договори про правову допомогу зазвичай встановлюють норму, за якою компетентний орган може передати опіку або піклування відповідним органам іншої договірної держави, якщо місце проживання, місцепере­бування чи майно особи, яка знаходиться під опікою чи пік­луванням, є на території цієї договірної держави. Передання дійсне лише у випадку, коли запитуваний орган дасть згоду прийняти опіку чи піклування та повідомить про це орган, який робить запит. Орган, який прийняв опіку або піклуван­ня, здійснює їх відповідно до законодавства своєї держави, одначе він не має права виносити рішення в питаннях, що стосуються особистого статусу особи, яка знаходиться під опі­кою або піклуванням. Проте він може дати дозвіл на реєстрацію шлюбу, необхідний згідно з законодавством дого­вірної держави, громадянином якої є ця особа (ст. ЗО Договору з Грузією, ст. ЗІ-з Молдовою, ст. ЗО-з Естонією, ст. ЗО -з Литвою, ст. ЗІ-з Польщею).

У договорах вказується, що обов'язок пришиття опіки або піклування визначається законодавством тієї держави, грома­дянином якої є особа, що має бути опікуном чи піклувальником (ст 31 Договору з Молдовою, ст. ЗО-з Монголією, ст. 31 -з Польщею, ст. ЗІ-з Румунією, ст. 32 - з Югославією).

Більшість договорів указує на можливість призначення опі­куном чи піклувальником особи, яка є громадянином однієї з договірних держав, якщо ця особа проживає на території дер­жави де буде здійснюватися опіка чи піклування (ст. 27 До­говору з Болгарією, ст. 29 - з В'єтнамом, ст. 33 - з Угор­щиною та ін.).