Судова та арбітражна практика як джерело міжнародного приватного права.

Судова та арбітражна практика — це погляди суддів на певне питання, зафіксовані у рішеннях суду (судові преце­денти). Вони мають вирішальне значення для вирішення су­дами аналогічних питань у майбутньому. Судова та арбітраж­на практика є джерелом права у державах "сім'ї загального права". Розгорнута система судових прецедентів склалася у Великобританії. Менше застосовується це джерело права у США. Англійські прецеденти суттєво вплинули на формуван­ня прецедентних правил Австралії, Канади, ПАР, Ізраїлю, Японії, Таїланду та деяких інших країн. Але, хоча судові пре­цеденти і є джерелом права в цих правових системах, їхня питома вага порівняно з прецедентною системою Великобританії чи США є значно меншою. Керівні судові рішення вияв­ляють чинне право, формулюють його. Переважно це рішення у справах з іноземними фірмами та іноземними особами, які стосуються питань власності, капіталу, інвестицій. У країнах, де судова та арбітражна практика є джерелом права, спостері­гається тенденція до регулювання правовідносин з "іноземним елементом¹' через застосування саме судових прецедентів, а не законодавчими нормами. Це пояснюється, зокрема, тим, що судовим прецедентам легше, ніж нормам права, дати різне тлумачення.'

Дещо іншим є характер судової та арбітражної практики в державах "сім'ї континентального права". Тут вона може здій­снювати суттєвий вплив на правотворчість тлумаченням зако­нів, як це є у Франції; або ж рішення суду розглядаються як додаткове джерело права, як це є у Скандинавських країнах. У більшості з цих держав значення мають не стільки судові рішення з окремих справ, скільки узагальнення судової прак­тики з певних категорій таких справ.

В Україні судова та арбітражна практика не визнається джерелом права, в т. ч. міжнародного приватного. Проте тлу­мачення правових норм із допомогою судової Практики має місце і в правовідносинах з "іноземним елементом".

Під судовою та арбітражною практикою розуміють різно­вид юридичної практики, що полягає у правозастосовчій, інтерпретаційній і правотворчій діяльності судів та арбіт-ражів і втілюється в певних видах юридичних актів. Не­певне чи неповне закріплення колізійних норм у законо­давстві і міжнародних договорах спонукає суддів звертати­ся до судової чи арбітражної практики, звичаєвого права або доктрини.

Особлива увага вивченню і використанню судової та арбіт­ражної практики у правозастосовчій діяльності приділяєть­ся у країнах з англосаксонською системою права. Основним джерелом права там є судовий прецедент¹.