Питання. Предмет і завдання кримінального права

Починаючи вивчати курс кримінального права, необхідно зве­рнути увагу на те, що «кримінальне право» походить від лат. слова crimen — злочин. Відповідно кримінальне право — наука про злочини, а Кримінальний кодекс — Кодекс про злочини.

Поняття кримінального права використовується в двох зна­ченнях:

1) галузь законодавства України;

2) самостійна галузь права, тобто юридична навчальна дисци­пліна про історію та теорію кримінального права, чинний кримі­нальний закон, практику його застосування.

Використання поняття кримінального права як галузі права, науки і навчального курсу базується на єдиній нормативно-правовій базі — системі чинних норм кримінального права, тобто галузі кримінального законодавства України.

Кримінальне право відрізняється від інших галузей права осо­бливими завданнями, своїм предметом охорони, а також специ­фічним предметом і методом правового регулювання.

Кримінальне право — це одна з галузей права України, яка є сукупністю юридичних норм, встановлених державою і санкціо­нованих її примусовою силою, що виникають із факту вчинення злочину.

Кримінальне право як сукупність правових норм встановлює:

1) які порушення закону визнаються злочинами;

2) які види покарання призначаються за їх учинення;

3) що є підставою кримінальної відповідальності;

4) умови, підстави та порядок призначення покарання;

5) умови, підстави та порядок звільнення від покарання. Особливістю кримінального права як галузі права є:

 

1) кримінально-правові норми приймаються тільки Верхов­ною Радою України;

2) тільки кримінальне законодавство визначає, які правопо­рушення визнаються злочином та які покарання призначаються за їх учинення;

3) тільки кримінальний закон визначає види та міру покарання за злочин.

Кримінальний закон — це акт вищого органу державної вла­ди, який визначає підстави кримінальної відповідальності, ви­знає, які правопорушення є злочинами і встановлює міри пока­рання за їх учинення. Єдиним законодавчим актом України є Кримінальний кодекс України, прийнятий сьомою сесією Верхо­вної Ради України 5 квітня 2001 року і введений в дію з 1 вересня 2001 року. КК України складається з Загальної та Особливої час­тин з, відповідно, 15 розділів, 108 статей і 20 розділів, 339 статей, а також Прикінцевих та перехідних положень і додатком з пере­ліком майна, що не підлягає конфіскації за вироком суду.

Тобто, специфічною рисою кримінального права України є те, що його джерела — норми кримінального права формулюються тільки у законах. У ч. 1 п. 22 ст. 92 Конституції вказується, що діяння, які є злочинами, та відповідальність за них визначаються виключно законами України. Вони можуть також міститися в чинних міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких на­дано Верховною Радою України.

Кримінальний кодекс має своїм завданням, згідно з Конститу­цією України, охороняти особу, її життя та здоров'я, честь і гід­ність, недоторканність та безпеку, охороняти права й свободи громадян, державний суверенітет і суспільний лад України, увесь правопорядок від злочинних посягань.

Частина 1 ст. 1 КК України закріплює своїм завданням пра­вове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадяни­на, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних по­сягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобі­гання злочинам. Зі змісту цієї кримінально-правової норми ми бачимо, що осно­вним завданням КК України є 1) правове забезпечення охорони певних соціальних відносин і 2) запобігання вчинення злочинам.

Засобом захисту є встановлення вичерпного переліку суспіль­но небезпечних діянь, які визнаються злочинами, та встановлен­ня відповідних мір кримінального покарання.

Кримінальне право, виконуючи певні задачі, які перед ним ставляться, здійснює ряд функцій:

охоронну — охорона найбільш важливих соціальних ціннос­тей від злочинних посягань;

попереджувальну — посягання на суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, тягне за собою криміналь­ну відповідальність;

виховну — виховує у громадян гідне ставлення до суспільних цінностей;

регулятивну — встановлює види та розміри покарання, зняття та погашення судимості тощо.

Предметом регулювання кримінального права виступають сус­пільні відносини, які виникають унаслідок вчинення злочину. Вони звуться кримінально-правові відносини. Ці відносини виникають з моменту порушення особою норм кримінального закону, в зв'язку з чим відповідна особа повинна понести кримінальне покарання.

Учасниками кримінально-правових відносин є, з одного боку, особа, яка вчинила злочин, а з іншого — держава в особі уповнова­жених на те органів чи осіб (це органи дізнання, слідства, прокура­тури, суду тощо). Зазначені органи мають право і зобов'язані притя­гнути особу до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин і застосувати до неї покарання чи вжити інші кримінально-правові заходи. Особа, яка вчинила злочин, зобов'язана понести по­карання та інші обмеження, пов'язані з кримінальною відповідаль­ністю, і має право вимагати, щоб її відповідальність повністю від­повідала положенням кримінального закону. Кримінально-правові відносини закінчуються після реалізації кримінального покарання.