Переходячи до розгляду даного питання, необхідно зосередити увагу на тому, що специфічні, притаманні лише кримінальному праву відносини між особою, яка вчинила злочин, і державою, яка охороняє суспільні цінності, регламентуються притаманним лише кримінальному праву методом — застосуванням з боку держави до особи злочинця санкції кримінально-правової норми, тобто покарання. Вирішення викладених вище завдань здійснюється застосуванням специфічного для кримінального права методу правового регулювання.
Метод правового регулювання — це сукупність певних засобів, за допомогою яких регламентуються та охороняються стосунки між людьми, між громадянами та організаціями, між громадянами і державою. Метод регламентування кримінально-правових відносин — примусовий і застосовується лише до особи, яка вчинила злочин, як правило, шляхом покарання.
Метод правового регулювання кримінального права має дві складові:
1) визначення того, які суспільно небезпечні діяння є злочинами;
2) які покарання застосовуються до осіб, що вчинили злочини.
Підставою кримінальної відповідальності служить наявність у суспільно небезпечному діянні особи складу злочину, визначеного у конкретній статті Особливої частини Кримінального кодексу України. Застосування ж конкретних норм кримінального закону вимагає встановлення відповідності об'єктивних і суб'єктивних ознак злочинного діяння з ознаками складу злочину, описаними в конкретній нормі закону.
Кримінальна відповідальність — це обов'язок особи, яка винна у вчиненні злочину, зазнавати заходів державного впливу, що полягає в передбаченому законом обмеженні її прав і свобод та реалізується з моменту винесення судом обвинувального вироку.
Реалізація кримінальної відповідальності здійснюється у формі кримінально-процесуальних і кримінально-виконавчих правовідносин. Тобто, кримінальна відповідальність з моменту свого виникнення обумовлює обов'язок особи, яка вчинила злочин, підкорятися вимогам органів розслідування та суду. Покарання являє собою одну з форм реалізації кримінальної відповідальності.
Слід зазначити, що норми кримінального права не тільки визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх учинили, а й підставу кримінальної відповідальності, принципи чинності кримінального закону в часі, просторі й щодо кола осіб, підстави й умови, за яких особа, що вчинила злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності чи від покарання, особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх тощо.
З питання.Система кримінального права
У даному питанні студенти повинні знати, що кримінальне право як сукупність юридичних норм являє собою цілісну систему, окремі елементи якої взаємопов'язані і знаходяться в нероз-ривному зв'язку. Кримінальне право України складається з Загальної та Особливої частин.
Загальна частина Кримінального кодексу містить норми загального значення; їхня дія поширюється на всі приписи Особливої частини Кодексу. Норми Загальної частини вміщені в п'ятнадцяти розділах і складають в сукупності 108 статей. Ці норми визначають:
• завдання Кримінального кодексу;
• підстави кримінальної відповідальності;
• чинність Кримінального кодексу щодо діянь, учинених на території України та за її межами;
• чинність кримінального закону в часі;
• поняття злочину;
• форми вини;
• обставини, що містять суспільну небезпечність або проти-правність діяння;
• стадії вчинення злочину;
• співучасть у злочині; « види покарань;
• загальні засади призначення покарання;
• погашення та зняття судимості тощо.
Сутність і призначення норм Загальної частини Кримінального кодексу виявляються лише в органічній єдності з положеннями його Особливої частини. Остання складається з двадцяти розділів і містить 339 статей, у яких визначаються:
• конкретні норми, які забороняють вчиняти те чи інше діяння;
• відповідне покарання винної особи за порушення цих норм;
• підстави й умови, за наявності яких особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 4 ст. 289);
• окремі поняття (повторність злочину — п. 1 примітки до ст. 185, бюджетні кошти — п. 1 примітки до ст. 210, транспортні засоби — примітка до ст. 286, незаконне заволодіння транспортними засобами — п. 1 примітки до ст. 289 тощо).
Крім Загальної та Особливої частин, КК України містить Прикінцеві та перехідні положення, які складаються з двох розділів, а також додаток з Переліком майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.