Обмежено осудною визнається особа, яка під час учинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними (ч. 1 ст. 20 КК).
Обмежено осудні особи підлягають кримінальній відповідальності, але визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 20 КК). Дане положення не стосується осіб, які вчинили злочин в стані осудності, але в ході розслідування кримінальної справи набули ознак обмежено осудної особи (ст. 93 КК).
Виходячи з положень закону можна зробити такі висновки:
1) обмежена осудність пов'язана з наявністю в особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, певного психічного розладу;
2) внаслідок цього психічного стану дана особа не повною мірою може усвідомлювати своє діяння або керувати ним;
3) обмежена осудність не виключає кримінальної відповідальності за вчинене діяння.
Поняття обмеженої осудності визначається за допомогою двох критеріїв: медичного та юридичного.
Медичним критеріємє психічний розлад. На жаль, у законі не конкретизовані хоча б загальні ознаки медичного критерію. Тому розкривати зміст цього критерію можна по-різному. До медичного критерію треба відносити хронічні або тимчасові хворобливі розлади психічної діяльності непсихотичного рівня (так звані межові психічні розлади, або психічні аномалії), суттєвою ознакою яких є кількісне обмеження здатності усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними за якісного збереження критичної функції свідомості (наприклад, епілепсія, олігофренія, психопатія, неврози).
Юридичний критерійвиражається в нездатності особи повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Він може виражатися двома ознаками:
1) інтелектуальною — особа нездатна повною мірою усвідомлювати свої дії (нездатна у повному обсязі розуміти фактичну сторону та суспільну небезпечність своєї поведінки);
2) вольовою — особа нездатна повною мірою керувати своїми діями.