Студенти повинні звернути увагу, що, на відміну від умислу, необережність є особливою формою психічного ставлення винного до шкідливих наслідків вчиненого ним діяння. Ця форма вини характеризує меншу суспільну небезпечність злочину і суб'єкта, ніж вина у формі умислу. Більшість складу необережних злочинів є матеріальною. За вчинення необережних злочинів неможливі готування, замах та співучасть.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 КК необережність поділяється на два види:
1) злочинну самовпевненість;
2) злочинну недбалість.
Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25 КК).
Формула злочинної самовпевненості— передбачає, але легковажно розраховує на відвернення.
Злочинна самовпевненість включає в себе дві ознаки:
• інтелектуальну;
• вольову.
Інтелектуальна ознака характеризується тим, що особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності).
Передбачення — це уява про майбутнє, прогноз, який поєднує:
1) передбачення можливості настання злочинних наслідків;
2) передбачення конкретних ознак злочину — місця, часу, обставин, які можуть відвернути злочинні наслідки;
3) передбачення неминучості настання суспільно небезпечних наслідків виключає розрахунок на їх відвернення;
4) передбачення розвитку абстрактного причинного зв'язку. Особливості передбачення у злочинній самовпевненості полягають в тому, що воно має абстрактний характер.
За злочинної самовпевненості винний передбачає, що діяння, подібні до вчиненого ним, узагалі призводять до суспільно небезпечних наслідків, проте вчинена саме ним дія (бездіяльність) не повинна в даному конкретному випадку спричинити таких наслідків. Тому, діючи у відповідній конкретній обстановці, особа не усвідомлює реального розвитку причинного зв'язку між своєю поведінкою і наслідками, хоча й могла б це зробити. Важливо те, що такий розрахунок у суб'єкта не пустопорожній, не безпідставний. Суб'єкт враховує певні сили, обставини, умови, такі як:
1) свої фізичні сили, вміння, навички;
2) властивості машин, механізмів, приладів;
3) поведінку потерпілих, наприклад, керуючи автомобілем, водій перевищує швидкість руху, розраховує на свій досвід, надійний стан автомобіля, на чисту суху дорогу, але цього всього виявляється недостатньо.
Вольова ознака полягає у легковажному розрахунку на відвернення суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності). При цьому особа розраховує на цілком реальні обставини, котрі за своїми властивостями мають здатність відвернути настання наслідків.
Обставини, на які розраховує суб'єкт, можуть стосуватися особи і діяльності самого винного (наприклад, розрахунок на свій досвід, знання тощо), а також стосуватися діяльності інших осіб, сил природи, впливу обстановки, за якої скоюються ті чи інші діяння, тощо. Вина особи полягає у тому, що її розрахунок виявився хибним (легковажним) і не забезпечив відвернення суспільно небезпечних наслідків.
Необережність є злочинною недбалістю, коли особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), хоча повинна була й могла їх передбачити (ч. З ст. 25 КК).
Формула злочинної недбалості— не передбачає, хоча повинна була й могла їх передбачити.
Інтелектуальна ознака злочинної недбалості характеризується відсутністю в особи усвідомлення суспільної небезпеки вчинюваного ним діяння (дії чи бездіяльності), а також відсутністю передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків.
Тому сутність вини у цьому випадку полягає не в інтелектуальній ознаці, а у вольовій ознаці, оскільки лише у зв'язку з вольовою ознакою це психічне ставлення отримує кримінально-правову оцінку.
Вольова ознака злочинної недбалості особи пов'язана з двома критеріями:
1) об'єктивним {«повинна була»);
2) суб'єктивним {«могла їх передбачити»).
Об 'єктивний критерій злочинної недбалості — це вимога персональної відповідальності, обов'язок конкретної особи передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, які потребують дотримання заходів обережності. Це можуть бути як елементарні заходи, які виникають у процесі безпосереднього спілкування людей, так і складні, наприклад, вимоги безпеки у здійсненні професійної діяльності. Обов'язок бути уважним і обачливим у здійсненні певних дій на особу покладають: закон, службове становище, фах, родинні стосунки, правила суспільного співжиття тощо. Об'єктивним цей критерій називають тому, що він однаковий для всіх і не залежить від особливостей суб'єкта. Відсутність обов'язку для особи передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків (об'єктивного критерію) означає відсутність у її діянні злочинної недбалості.
Суб'єктивний критерій — це можливість конкретної особи передбачити настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій. Мається на увазі, що особа з її індивідуальними здібностями, розвитком, кваліфікацією та особливостями обставин, за яких було вчинене суспільно небезпечне діяння, могла передбачити настання шкідливих наслідків.
Оскільки у законі об'єктивний і суб'єктивний критерії поєднані сполучником «і», то лише їх сукупність утворює злочинну недбалість.
Від злочинної недбалості слід відрізняти так званий випадок {«казус»), тобто невинне заподіяння шкоди.
Випадок(від лат. casus — «казус») — це таке психічне ставлення особи до своїх дій та їх наслідків, яке лежить за межами вини, і полягає в тому, що особа не передбачала настання наслідків, не могла чи не повинна була їх передбачити.
Казус має місце тоді, коли в особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не було реальної можливості передбачити настання злочинних наслідків.
Таким чином, на відміну від злочинної недбалості при казусі особа не передбачала настання наслідків своїх дій і не могла їх передбачити (відсутній суб'єктивний критерій). Тому в даному випадку виключається кримінальна відповідальність за відсутністю складу злочину (зокрема вини) в поведінці особи.