Питання. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця

Добровільна відмова — це остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ч. 1 ст. 17 КК).

Зі змісту ст. 17 КК випливають ознаки добровільної відмови:

1) остаточне припинення особою готування до злочину або замаху на злочин;

2) відмова від вчинення злочину з волі самої особи;

3) наявність в особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця.

1. Припинення готування чи замаху має бути остаточним, що означає безповоротну відмову від доведення злочину до кінця, відсутність умислу продовжити його у майбутньому. Від добро­вільної відмови треба відрізняти призупинення, тимчасову від­мову від вчинення злочину або відмову від повторення посягання за невдалої спроби вчинити злочин. Наприклад, не буде доброві­льної відмови тоді, коли злочинець використав для проникнення у квартиру відмичку, якою не може відчинити двері, і припиняє розпочатий злочин, аби потім закінчити свій злочинний задум.Особа відмовляється від вчинення (продовження) злочин за своєю волею, тобто остаточне рішення про припинення зло-чинної діяльності особа приймає самостійно. Немає значення, хто був ініціатором відмови від доведення злочину до кінця, а також і спосіб, яким умовили особу не продовжувати вчинювати злочині (прохання, умовляння, погрози тощо).

2. Відмовляючись від вчинення злочину, особа має можливі вість доведення його до кінця. Особа знає, що перепон для заве, ршення злочину немає, чи обставини, які б вона не змогла подо лати для продовження вчинення злочину, відсутні.

Якщо особа припиняє доведення злочину до кінця через не­можливість подолати певні перешкоди, то в даному випадку вона підлягає кримінальній відповідальності.

При цьому відмову треба визнавати добровільною і тоді, коли насправді існують обставини, які особа не змогла б подолати для продовження вчинення злочину, але вона не знала цього і припи­нила свою злочинну діяльність, усвідомлюючи можливість дове­дення її до кінця.

Мотиви добровільної відмови від доведення злочину до кінця мо­жуть бути різними: страх перед покаранням, жалість до потерпіло­го, невигідність вчинення злочину тощо. На рішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності мотиви не впливають. Важливим є питання: до якого часу можлива добровільна від­мова від доведення злочину до кінця. При цьому особа, що добро­вільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кри­мінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину (ч. 2 ст. 17 КК). Добровільна відмова від доведення злочину до кінця завжди можлива на стадії готування, крім випадків, коли готування міс­тить склад закінченого злочину (бандитизм (ст. 257)). За закінче­ного замаху добровільна відмова від доведення злочину до кінця можлива тільки тоді, коли особа, вчинивши діяння, зберігає кон­троль над подальшим розвитком причинного зв'язку між вчине­ним діянням та бажаним наслідком, що припускався, і може вплинути на його розвиток — попередити настання суспільно небезпечного результату. В даному випадку між діянням і бажа­ними суспільно небезпечними наслідками має бути певний про­міжок часу, протягом якого винна особа може контролювати на­стання причинного зв'язку.

Після закінчення злочину добровільна відмова неможлива. У даному випадку можливе лише діяльне каяття, яке є обстави­ною, що пом'якшує відповідальність (п. 1 ч. 1 ст. 66 КК).

Діяльне каяття — це дії особи, які свідчать про осуд нею вчиненого нею ж злочину і про прагнення усунути суспільно не­безпечні наслідки.

Діяльне каяття може проявлятись у:

• запобіганні шкідливих наслідків вчиненого злочину;

• добровільному відшкодуванні завданого збитку або усунен­ні заподіяної шкоди;

• сприянні розкриттю злочинів;

• з'явленні з повинною.

У деяких випадках діяльне каяття визнається законом підста­вою для звільнення винного від кримінальної відповідальності: «звільняється від кримінальної відповідальності судом особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випа­дків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосу­ванням будь-якого насильства до потерпілого чи погрозою засто­сування такого насильства), але добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засіб власни­ку і повністю відшкодувала завдані збитки» (ч. 4 ст. 289 КК).

Відмінність діяльного каяття від добровільної відмови від до­ведення злочину до кінця полягає у наступному:

1. Добровільна відмова можлива тільки за незакінченого зло­чину. Діяльне каяття можливе як за закінченого, так і за незакін­ченого злочину.

2. Добровільна відмова можлива тільки до порушення кримі­нальної справи щодо особи, яка вчинила готування чи замах на злочин, а діяльне каяття — і після порушення кримінальної спра­ви щодо винної особи.

3. Добровільна відмова характеризується утриманням від про­довження злочину (бездіяльністю), а діяльне каяття — тільки ак­тивними діями: щирим каяттям, активним сприянням розкриттю злочину, повним відшкодуванням завданих збитків або усунен­ням заподіяної шкоди.

4. Добровільна відмова можлива тільки від злочинів, що вчи­нюються з прямим умислом (готування і замах характеризуються лише таким умислом), а діяльне каяття — за вчинення як умис­них злочинів, так і необережних.

5. При добровільній відмові особа звільняється від криміналь­ної відповідальності, тому що її діяння не вважається злочином (відсутня суспільна небезпека — обов'язкова ознака злочину), а діяльне каяття є обставиною, що пом'якшує покарання (звіль­няє від кримінальної відповідальності лише за вчинення злочину невеликої тяжкості).ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

1. Поняття й види стадій вчинення умисного злочину.

2. Закінчений та незакінчений злочин.

3. Готування до злочину.

4. Замах на злочин та його види.

5. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин.

6. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця.