Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка вже має судимість за умисний злочин (ст. 34 КК).
Законодавче визначення рецидиву потрібне для застосування відповідних санкцій, передбачених нормами кримінального законодавства: було б несправедливо посилювати покарання за злочин, судимість за який погашена або знята. Так само є підстави не зважати на судимість за вчинення злочину з необережності, оскільки необережної злочинної діяльності не буває.
Загальні ознаки рецидиву та повторності:
1) рецидив — особливий вид повторності за наявності засудження за попередній злочин;
2) у разі вчинення нового злочину з необережності може бути тільки повторність, рецидив з кримінально-правового погляду неможливий;
3) рецидив — це повторність, але не всяка повторність — рецидив, наприклад, за відсутності судимості за попередній злочин.
Кримінальне законодавство України в залежності від характеру злочинів виділяє такі види рецидиву злочинів:
1. Загальний рецидив об'єднує неоднорідні злочини (наприклад, перша судимість за злісне хуліганство, друга — за незаконне заволодіння транспортним засобом).
2. Спеціальний рецидив складається з однакових або однорідних суспільно небезпечних діянь.
3. Змішаний рецидив складається з ознак спеціального і загального рецидиву (наприклад, дві судимості за крадіжки, а третя — за зґвалтування).
Ряд статей Особливої частини КК передбачає рецидив кваліфікуючою ознакою злочину. Наприклад, зараження венеричною хворобою, вчинені особою, раніше судимою за зараження іншої особи венеричною хворобою (ч. 2 ст. 133 КК); ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків, вчинене особою, раніше судимою за цей злочин (ч. 2 ст. 165 КК).
Згідно з кримінологічними дослідженнями частота спеціального рецидиву, тобто ймовірність повторного засудження за той самий або схожий злочин, становить приблизно 60 %.
Залежно від кількості судимостей рецидив може бути
• простіш (дві судимості);
• складним чи багаторазовим (три і більше судимостей).