Частина 1 ст. 39 КК установлює, що не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для відвернення небезпеки, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. У ч. 2 ст. 39 перевищення меж крайньої необхідності (ексцес крайньої необхідності) визначається як умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.
Таким чином, крайня необхідність — це вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам з метою відвернення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюва-ним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо ця шкода в даній обстановці не могла бути відвернена іншими засобами і якщо заподіяна шкода рівнозначна або менш значна, ніж шкода відвернена.
Крайня необхідність полягає у зіткненні двох охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб, суспільних інтересів чи інтересів держави, коли захистити один із них можна тільки шляхом заподіяння шкоди іншому. За певних умов таке заподіяння шкоди розглядається як правомірне.
Для громадянина дії, вчинені у стані крайньої необхідності, є реалізацією його суб'єктивного права, а для певних категорій службових осіб (працівників міліції, пожежної охорони тощо) — обов'язком.
Умови наявності крайньої необхідності:
1. Небезпека може загрожувати особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави.
Небезпеку, що породжує, створює стан крайньої необхідності, утворюють:
а)дії сил природи — стихійні явища — повінь, пожежа, блискавка та інші лиха;
б)фізіологічні та патологічні процеси — холод, голод, хвороба;
в) напад тварин — диких чи домашніх, які нападають самі без впливу людей;
г) дії людей — малолітніх, неосудних, якщо про це відомо тому, кому вони загрожують, а також, в деяких випадках, дії осудних осіб (як злочинні так і не злочинні).
2. Загроза має бути наявною. Небезпека повинна загрожувати саме правоохоронюваним інтересам. Такими, насамперед, є піддані небезпеці інтереси особи (наприклад, життя, здоров'я, недоторканність, особиста свобода, статева свобода жінки, майнові, житлові, політичні та інші охоронювані законом права та інтереси).
3. Крайня необхідність здійснюється заподіянням шкоди третім особам, не винним у виникненні небезпеки. У стані крайньої необхідності шкода заподіюється правоохоронюваним інтересам держави, суспільства або особі.
4. Крайня необхідність припускає лише активну поведінку суб'єкта. За своїми зовнішніми ознаками крайня необхідність може виражатися, наприклад, у різних самоуправних діях, пов'язаних із вилученням майна, його ушкодженням або знищенням, викраденням зброї або наркотичних засобів, крадіжкою транспорту, приховуванням злочинів, розголошенням державної або військової таємниці, порушенням різноманітних правил безпеки, заподіянням шкоди життю або здоров'ю людини, позбавленням її особистої волі тощо. Подібні дії за зовнішніми своїми ознаками здатні підпадати під різні види злочинних посягань. Так, умисне знищення або пошкодження чужого майна підпадає під ознаки ст. 194 КК, а розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, під погрозою вбивства, підпадає під ознаки злочину, передбаченого в ст. 328 КК, тощо.
5. Своєчасність заподіяння шкоди полягає в тому, що вона може бути заподіяна лише протягом часу, поки існує стан крайньої необхідності. Якщо ж такий стан ще не виник або, навпаки, уже минув, то заподіяння шкоди в цьому випадку може тягнути відповідальність на загальних засадах.
6. Небезпеку у даній обстановці не можна було відвернути іншими засобами, тобто без завдання шкоди.
7. Не повинно бути допущено перевищення меж крайньої необхідності, тобто умисного заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернута шкода (ч. 2 ст. 39 КК). Вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності закон визначає як обставину, що пом'якшує покарання (п. 8 ч. 1 ст. 66 КК).
Не може бути визнано правомірним заподіяння шкоди, яка є рівнозначною відвернутій шкоді. Скажімо, знищення чужої автомашини для врятування своєї і тим більше позбавлення когось життя для врятування власного.
Частина 3 ст. 39 КК встановлює, що особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.
Відповідно до ст. 445 ЦК шкода, заподіяна у стані крайньої необхідності, повинна бути відшкодована особою, яка її заподіяла. Враховуючи обставини, за яких була заподіяна шкода, суд може покласти обов'язок її відшкодування на третю особу, в інтересах якої діяла особа, яка заподіяла шкоду, або звільнити від відшкодування шкоди повністю чи частково як цю третю особу, так і того, хто заподіяв шкоду.
Відмінності необхідної оборони від крайньої необхідності:
1) підставою необхідної оборони є суспільно небезпечне посягання фізичної особи, що викликає необхідність у його негайному відверненні або припиненні; підстава крайньої необхідності — небезпека, що безпосередньо загрожує правоохоронюваним інтересам, яку не можна усунути в даній обстановці інакше, ніж заподіянням шкоди (дії людей, сил природи, тварин);
2) за необхідної оборони шкода повинна бути заподіяна лише тому, хто посягає; за крайньої необхідності — третім особам;
3) заподіяння шкоди третім особам в стані крайньої необхідності правомірне лише в тому випадку, якщо це був єдиний засіб відвернення небезпеки. За необхідної оборони це необов'язково;
4) за необхідної оборони шкода, заподіяна тому, хто посягає, повинна відповідати небезпеці посягання та обстановці захисту; за крайньої необхідності заподіяна шкода повинна бути рівнозначною або менш значною, ніж шкода відвернена;
5) перевищення меж необхідної оборони тягне привілейовану відповідальність і лише у випадках, спеціально передбачених статтями 118 і 124 КК, а за перевищення меж крайньої необхідності відповідальність настає на загальних засадах, хоча сам факт такого перевищення розглядається як обставина, що пом'якшує покарання.
•Правомірні дії громадян та посадових осіб стану крайньої •необхідності не утворюють.