Система покарань — це вичерпний загальнообов'язковий для суду перелік видів покарань, що характеризується внутрішньою єдністю та узгодженістю.
Система покарань визначається політичним ладом суспільства, рівнем злочинності в державі, її політичним та економічним розвитком.
Ознаки системи покарань:
1) система покарань встановлюється тільки законом;
2) система покарань є вичерпною (ст. 51 містить перелік видів покарань);
3) система покарань побудована в порядку від більш м'якого до більш суворого (в Кримінальному кодексі України 1960 р. порядок розташування покарань був навпаки: від тяжких до м'яких);
4) перелік покарань, що складає систему, є обов'язковим для суду;
5) покарання, що входять в систему, застосовуються, як правило, до всіх засуджених (види покарань щодо неповнолітніх визначені окремо в ст. 98 КК).
За порядком призначення згідно зі ст. 52 КК покарання поділяються на такі види:
1) основні покарання;
2) додаткові покарання;
3) покарання, що можуть призначатися і як основні і як додаткові.
Основні покарання призначаються самостійно, кожне окремо. Тобто за один злочин може бути призначено одне самостійне покарання, не можуть призначатися в сукупності — два і більше покарання за один злочин.
До основних видів покарання належать (ч. 1 ст. 52 КК):
1) громадські роботи;
2) виправні роботи;
3) службові обмеження для військовослужбовців;
4) арешт;
5) обмеження волі;
6) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;
7) позбавлення волі на певний строк;
8) довічне позбавлення волі.
Додаткові покарання не призначаються самостійно, а тільки в сукупності з основними, додатково до них. До додаткових видів покарання належать (ч. 2 ст. 52 КК):
1) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;
2) конфіскація майна.
Покарання, що можуть призначатися і як основні і як додаткові — тобто як основні вони застосовуються на загальних підставах, як додаткові — в межах, установлених Особливою частиною КК. До цих видів покарання належать (ч. З ст. 52 КК):
1) штраф;
2) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Особливість покарань полягає в тому, що всі вони, крім позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, а також довічного позбавлення волі, мають встановлені законом межі, що дозволяє суду обирати не тільки вид, а й розмір покарання.
Під межами покарань слід розуміти часові (година, місяць, рік) або інші межі, в яких з урахуванням положень Загальної частини КК (статті 52—63) відповідний вид покарання може бути призначений, а також їх певні фактичні межі, встановлені у конкретній санкції.
Загальною частиною КК межі покарань визначені для:
1) штрафу — від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини КК не передбачено вищого розміру штрафу (вищі розміри штрафу передбачені, наприклад, частинами 1 і 2 ст. 204, ч. 1 ст. 209, ч. 2 ст.212, ст. 220КК);
2) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основного покарання — від двох до п'яти років, а як додаткового — від одного до трьох років;
3) громадських робіт — від шістдесяти до двохсот сорока годин;
4) виправних робіт — від шести місяців до двох років із відрахуванням у дохід держави від десяти до двадцяти відсотків заробітку засудженого;
5) службового обмеження для військовослужбовців — від шести місяців до двох років із відрахуванням у дохід держави від десяти до двадцяти відсотків суми грошового забезпечення засудженого;
6) конфіскації — від конфіскації частини майна до конфіскації всього майна, яке є власністю засудженого. Певним чином застосування конфіскації майна обмежує «Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком», наведений у Додатку до КК;
7) арешту — від одного до шести місяців;
8) обмеження волі — від одного до п'яти років;
9) тримання вдисциплінарному батальйоні військовослужбовця — від шести місяців до двох років;
10) позбавлення волі на певний строк — від одного до п'ятнадцяти років.
Деякі особливості мають межі покарань, які застосовуються до неповнолітніх (статті 99—102 КК).
За суб'єктом, до якого застосовуються покарання, вони поділяються на: загальні; спеціальні. Загальні покарання, у свою чергу, поділяються на:
1) застосовувані до будь-яких осіб, визнаних винними у вчиненні злочинів;
2) застосовувані до певних категорій осіб.
До першої групи загальних покарань слід віднести штраф і позбавлення волі на певний строк.
Покараннями, які не можуть призначатися певним категоріям осіб, є: громадські роботи, виправні роботи, арешт, обмеження волі, довічне позбавлення волі. Так, громадські роботи не призначаються інвалідам І або II групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби (ч. З ст. 56 КК). Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 57 КК). Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років (ч. З ст. 60 КК). Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів І і II групи (ч. З ст. 61 КК). Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років, і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були вагітними під час учинення злочину або на момент постановления вироку (ч. 2 ст. 64 КК). Крім того, згідно зі ст. 98 КК, такий вид загального покарання, як конфіскація майна, не застосовується до неповнолітніх.
Спеціальними покараннями є ті, які застосовуються лише до певного кола суб'єктів. Так, покарання у вигляді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу може бути застосоване лише до особи, яка має таке звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, а у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю — до особи, яка обіймає відповідну посаду або займається відповідною діяльністю. Спеціальними покараннями є також службові обмеження для військовослужбовців (проте вони не застосовуються до військовослужбовців строкової служби) і тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (це покарання застосовується тільки до військовослужбовців строкової служби).