Сприяння колективним переговорам займає важливе місце в діяльності МОП. В декларації про мету і завдання МОП, що прийнята у Філадельфії 10 травня 1944 p., визнається «урочисте зобов'язання Міжнародної Організації Праці сприяти прийняттю країнами світу програм, що мають метою (серед інших) дійсне визнання права на колективні переговори».
Після закінчення другої світової війни МОП виступила з багатьма ініціативами, що були спрямовані на розвиток практики колективних переговорів. На міжнародних конференціях, регіональних конференціях і засіданнях галузевих комітетів МОП було прийнято ряд резолюцій і рішень. Міжнародне Бюро Праці опублікувало декілька досліджень з колективних переговорів, провело численні наради з цього питання.
Разом з тим МОП прийняла порівняно невелику кількість міжнародних актів, що безпосередньо відносяться до колективних переговорів. Найбільш важливими з них є Конвенція 1949 р. № 98 про право на організацію і на ведення колективних переговорів, Конвенція 1981 р. № 154 про сприяння колективним переговорам, Рекомендація 1951 р. № 91 про колективні договори, Рекомендація 1952 р. № 94 про консультації та співробітництво між підприємцями і трудящими на рівні підприємства, Рекомендація 1981 р. № 163 про сприяння колективним переговорам.
>>>133>>>
Питання ведення колективних переговорів зустрічаються і в інших нормативних актах МОП, що присвячені регулюванню інших питань трудових відносин. Так, питання колективних переговорів зустрічаються в Конвенції 1948 р. № 87 про свободу асоціації і захист права на організацію, Конвенції 1971 р. № 135 про представників трудящих, Конвенції 1978 р. № 150 про регулювання питань праці, Конвенції 1978 р. № 151 про захист права на організацію і процедуру визначення умов зайнятості на державній службі, Рекомендації 1951 р. № 92 про добровільне примирення і арбітраж, Рекомендації 1952 р. № 94 про співробітництво на рівні підприємства, Рекомендації 1960 р. № 113 про співробітництво в галузевому і національному масштабі, Рекомендації 1967 р. № 129 про зв'язки між адміністрацією і трудящими на підприємстві, Рекомендації 1967 р. № 130 про розгляд скарг, Рекомендації 1971 р. № 143 про представників трудящих, Рекомендації 1978 р. № 158 про регулювання питань праці, Рекомендації 1978 р. № 159 про трудові відносини на державній службі.
Відносно невелика кількість актів МОП з колективних переговорів не відображає різкого кількісного і якісного зрушення в їх розвитку. Цей розвиток знайшов вираз перш за все у збільшенні числа колективних договорів і категорій трудящих, які охоплювались цими договорами, в різноманітності питань, що вирішувались у цих договорах.
Після закінчення другої світової війни в багатьох країнах були зміцнені організаційні і процедурні рамки переговорів. Підтвердженням цього може бути встановлення в багатьох країнах процедури визнання профспілок: створення органів переговорів на різних рівнях, заборона деяких видів практики, що перешкоджала ходу переговорів, та ряд інших заходів, метою яких було надання сторонам необхідної інформації, яка б дозволяла їм вести переговори з повним знанням суті питання.
Колективні переговори з урахуванням їх розвитку протягом останнього півстоліття, відіграють ключову роль в правовому регулюванні праці. Вони виконують важливу нормативну функцію, оскільки разом із законодавством є основним джерелом положень, які регулюють питання заробітної плати, умов праці та трудових відносин. Разом з тим, хоча завдяки колективним переговорам й стало можливим урегулювання ряду розбіжностей, самі вони неодноразово також призводили до конфліктів.
>>>134>>>
Міжнародними правовими нормами досить докладно урегульовані питання ведення переговорів і укладення колективних договорів. Так, ст. 4 Конвенції 1949 р. № 98 передбачено, що «там, де це необхідно, вживаються заходи, що відповідають умовам країни, з метою заохочення і сприяння повному розвитку переговорів на добровільних засадах між підприємцями або організаціями підприємців, з одного боку, і організаціями трудящих, з другого боку, з метою регулювання умов праці шляхом укладення колективних договорів».
Рекомендацією 1951 р. № 91 колективним договором визнається «будь-яка письмова угода щодо умов праці та найму, що укладається, з одного боку, між підприємцем, групою підприємців або однією чи декількома організаціями підприємців і, з другого боку, однією чи декількома представницькими організаціями трудящих або, в разі відсутності таких організацій, представниками самих трудящих, які належним чином обрані і уповноважені відповідно до законодавства країни».
Рекомендація далі вказує на обставини, що випливають з колективних договорів, умови поширення їх дії не тільки на тих, хто підписав їх, і на необхідність відповідної процедури колективного договору. Умови трудових договорів, які проти-річать колективному договору, повинні вважатись недійсними і автоматично замінятись відповідними положеннями колективного договору.
В 60-ті роки було прийнято ряд актів, що відносились до певних аспектів трудових відносин, які могли впливати на колективні переговори. Серед них — Рекомендація 1960 р. № 113 про співробітництво в галузевому і національному масштабі, в § 2 якої зазначалось, що «консультації і співробітництво не повинні порушувати ні свободи об'єднання, ні права організацій підприємців і трудящих, у тому числі їх права на колективні переговори»; Рекомендація 1967 р. № 129 про зв'язки на підприємстві, в п.З § 15 якої вміщено положення, що надана адміністрацією інформація, «коли йдеться про питання, що є предметом переговорів між підприємцем і трудящими або їх представниками на підприємстві або предметом колективного договору...», повинна ясно вказувати на це; Рекомендація 1967 р. № 130 про розгляд скарг, де в § 5 вказується: «В тих випадках, коли процедура розгляду скарг встановлюється колективним
>>>135>>>
договором, учасників такого договору необхідно заохочувати до включення в нього положення про те, що протягом дії даного договору вони сприятимуть врегулюванню скарг у рамках передбаченої процедури і намагатимуться утримуватися від усяких дій, які здатні утруднити ефективне застосування передбаченої процедури».
Пряме відношення до сприяння веденню колективних переговорів має Рекомендація 1978 р. № 158 про регулювання питань праці, в п. 2 § 5 якої вказано, що компетентні органи, які займаються регулюванням питань праці, повинні «надавати послуги організаціям підприємців і трудящих... з метою сприяння регулюванню умов зайнятості шляхом колективних переговорів». Ці компетентні органи «повинні брати участь у визначенні і застосуванні таких заходів, які можуть бути потрібними для забезпечення вільного здійснення підприємствами і трудящими права на об'єднання» (§ 7); «повинні бути наявними програми регулювання питань праці, спрямовані на створення і збереження трудових відносин, які сприяють поступовому поліпшенню умов праці та трудового життя і в яких визнається право на організацію і ведення колективних переговорів» (п. 1 § 8); компетентні органи повинні «сприяти в поліпшенні трудових відносин шляхом створення або зміцнення консультативних служб для підприємств, організацій підприємств і організацій трудящих, які звертаються за такими послугами» (п. 2 § 8), вони повинні також сприяти повному розвитку і використанню механізму добровільних переговорів (§9). Відповідно до § 10 цього акта органи по регулюванню питань праці повинні «надавати за погодженням із зацікавленими організаціями підприємців і трудящих примирчі та посередницькі послуги, що відповідають національним умовам».
Нарешті, на 67-й сесії МОП в червні 1981 р. були прийняті Конвенція і Рекомендація про сприяння колективним переговорам — результат багаторічної роботи МОП в цій галузі. Як визначено в п. І ст. 1 цієї Конвенції, вона поширюється на всі галузі економічної діяльності, за винятком державної служби, збройних сил та поліції, відносно яких «національне законодавство, правила або практика можуть встановлювати особливі способи застосування» положень Конвенції.
Відповідно до ст. 2 Конвенції поняття «колективні переговори» означають будь-які переговори, що проводяться між
>>>136>>>
підприємцем, групою підприємців або однією чи декількома організаціями підприємців, з одного боку, і однією чи декількома організаціями трудящих, — з другого, з метою визначення умов праці, регулювання відносин між підприємцями і трудящими або їх організаціями.
Усі зазначені акти МОП складають групу норм, що містять основні керівні принципи для урядів і зацікавлених сторін щодо профспілкових прав та інших аспектів трудових відносин і створюють необхідні умови для ведення колективних переговорів. Вони були підтримані низкою резолюцій, прийнятих МОП, наприклад резолюціями 1955 та 1958 pp. про трудові відносини, в яких пропонувалось розширити діяльність з боку МОП в галузі трудових відносин і сприяння колективним переговорам, зокрема шляхом збирання і поширення інформації та діяльності в галузі підготовки як адміністрації, так і трудящих; резолюціями про розвиток нормальних трудових відносин, зокрема в країнах, що розвиваються; про консультації між організаціями підприємців і трудящих, в якій Адміністративній Раді МОП пропонувалось внести в порядок денний трьохсто-ронніх нарад питання, що відносяться до різних аспектів трудових відносин, і скликати наукові конференції на регіональному рівні для підприємців та трудящих.
Регіональні конференції МОП також свідчать про значний інтерес до питань колективних переговорів.
Колективні переговори одержали значний розвиток в країнах Західної Європи. В деяких країнах практика їх проведення існує понад 100 років, а система проведення колективних переговорів перебуває у стані постійної еволюції. Виникли нові форми переговорів, а відповідно і нові договори, наприклад з питань продуктивності праці у Великобританії, по контролю за якістю в Японії.
Іноді терміном «колективні переговори» позначають дискусії між підприємцями і трудящими, що проводяться з метою вирішення певних соціально-економічних проблем. Такі дискусії проводяться, наприклад, в економічній і соціальній раді в Нідерландах, в радах, що розглядають питання оплати праці у Великобританії, у виробничих комітетах Франції тощо. Мета таких переговорів має одну спільну основу: вирішення економічних і соціальних проблем за допомогою діалогу та компромісу між підприємцями і трудящими, а в ряді випадків — і урядом.
>>>137>>>
Норми МОП є юридичне обов'язковими лише для тих країн, які ратифікували певну конвенцію. У той же час слід визнати, що принципи, проголошені конвенціями 1948 р. № 87 «Про свободу асоціації і захист права на організацію» та 1949 р. № 98 «Про право на організацію і на ведення колективних переговорів» мають досить широкий вплив не тільки при їх ратифікації, а й через рішення органів, які розв'язують питання додержання норм МОП.
Розробка МОП конвенцій і рекомендацій про колективні переговори має важливе значення для всіх країн. У прийнятих МОП правових актах розроблено низку загальних положень з питань колективних переговорів, таких як: сприяння колективним переговорам; про поширення переговорів майже на всі галузі діяльності; про створення і розвиток на добровільних засадах представницьких організацій трудящих; про заборону «нечесної» практики проведення переговорів; про забезпечення сторін, які беруть участь у переговорах, необхідною для переговорів інформацією та ін.
Ці положення знайшли відображення в законодавстві або практиці колективних переговорів багатьох країн і були відповідним чином конкретизовані в національному законодавстві.