Вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та у порядку, встановленому договором (ст. 1058 ЦК). Аналогічні положення містяться й у ст. 340 ГК України.
Стаття 1060 ЦК. Види банківських вкладів встановлює, що умови договору банківського вкладу мають передбачати порядок повернення вкладу. Повернення вкладу за домовленістю сторін можливе на першу вимогу (на практиці, як правило, застосовується термін вклад (депозит) до запитання) або на умовах повернення вкладу із закінченням встановленого договором строку (строковий вклад). Умовами договору щодо вкладу на вимогу передбачено, що вкладник має право на першу вимогу отримати грошову суму в повному розмірі або її частину. За строковим вкладом повернення суми вкладу передбачається із закінченням строку, визначеного сторонами договору. Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За домовленістю сторін може передбачатися, що вклад повертається з настанням певних обставин (наприклад, закінчення навчання в університеті).
Незважаючи на вид вкладу, банк зобов'язаний видати суму вкладу в повному обсязі або його частину на першу вимогу вкладника. Положення статті спрямовані на захист економічних інтересів вкладників і закріплюють право на односторонню зміну умов договору, що передбачено ст. 525 ЦК. Це правило не стосується вкладів, внесених юридичними особами на інших встановлених договором умовах повернення. Так, банк і вкладник-юридична особа можуть укласти договір на умовах неможливості отримання вкладу достроково. Умова договору про відмову вкладника від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. Разом з тим у договорі сторони можуть передбачити порядок видачі вкладу на першу вимогу, який може містити строк, протягом якого видається вклад. Особливо це актуально, якщо сума вкладу, що підлягає видачі, є значною і банку для накопичення цієї суми потрібен певний час. З огляду на це сторони договору банківського вкладу можуть передбачити термін (строк), протягом якого банк на першу вимогу вкладника виплачує суму вкладу або її частину. Цей термін (строк) встановлюється з урахуванням часу, який потрібний для того, щоб закумулювати (накопичити) кошти для виплати вкладнику, виконати нормативи резервування, встановлені НБУ тощо. Якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладнику на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються в розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент. Це правило захищає економічні інтереси банку у випадку реалізації вкладником свого права на дострокове повернення вкладу. Зобов'язання банку з виплати процентів змінюється в частині їх розміру. Якщо сторони не домовилися про більш високий процент при достроковому поверненні суми вкладу в повному розмірі або у певній частині, банк нараховує проценти за вкладом на вимогу. При цьому банк нараховує проценти за вкладом на вимогу, враховуючи суму вже виплачених процентів за ставками строкового вкладу. Частина 4 коментованої статті є диспозитивною нормою. Сторони договору банківського вкладу можуть передбачати умову щодо продовження строку вкладу, якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу із закінченням строку, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення. Якщо така умова відсутня, договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу. В такому випадку нарахування та виплата відсотків здійснюється за правилами, встановленими ст. 1061 ЦК.