В процесі правового регулювання господарських договірних відносин досягаються два види цілей: внутрішні та зовнішні. Внутрішні цілі завжди виражаються в правомірності, тобто законності правових відносин, що виникають. Зовнішні цілі пов'язані із досягненням у процесі правового регулювання конкретного економічного, політичного та іншого ефекту.
Згідно із ч.7 ст.179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Однак, чинним ГК України не передбачено жодних особливостей укладення господарського договору про спільну діяльність,а тому суб'єкти господарювання та негосподарюючі суб'єкти – юридичні особи при укладенні господарського договору спільної господарської діяльності керуються правилами, встановленими ЦК України.
Договір про СД, як і будь-який інший господарський договір, вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Істотними, згідно із чинним ГК України, є умови, визначені такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч.2 ст.180). Відповідно до ч.3 ст. 180 ГК України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-яком уразі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
При укладанні договору про СД перед суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами – юридичними особами неминуче постають проблеми правового регулювання.
Першою із них є проблема форми господарського договору про СД та його державної реєстрації. Із цієї проблеми випливає й інша проблема: укладання попереднього договору про спільну діяльність.
Ускладнена процедура укладання та реєстрації договорів про СД згідно із податковим законодавством, а також прагнення держави до тотального контролю за підприємницькою діяльністю господарюючих суб'єктів й обліком її фінансових результатів призводять до створення в процесі укладення господарського договору про СД, так званого неправосуб'єктного об'єднання. Воно виникає безпосередньо у процесі укладення та виконання договору про СД суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами – юридичними особами. Це пов'язано з тим, що вимоги податкового законодавства створюють необхідність формування в дійсності неіснуючого суб'єкта, що має свій реєстраційний номер платника податків, є платником ПДВ й має відповідне свідоцтво платника ПДВ, має індивідуальний податковий номер, складає окремий баланс, може також мати окремий поточний рахунок у банку. Здає окремо від звітності учасників СД спеціальну звітність про облік результатів СД.
Утворення неправосуб'єктного об'єднання є суттєвого перешкодою, що створює проблеми та ускладнення при виконанні вимог ГК та ЦК України в частині правового регулювання СД. Цю проблему доцільно вирішувати господарсько-правовим методом владних приписів, згідно із якими діяльність суб'єктів зазначених правовідносин підпорядковуватиметься обов'язковим моделям, визначеним господарським, а не податковим законодавством.