Найпоширенішим договором про спільну діяльність є договір простого товариства. Положення саме про договір простого товариства, ознаками якого є не тільки спільна діяльність учасників для досягнення загальної мети, а й здійснення ними майнових вкладів.
Відповідно до ст. 430 ЦК України за договорами про спільну діяльність сторони зобов'язуються спільно діяти для досягнення загальної господарської мети. Ця стаття не містить вичерпного переліку цілей спільної діяльності, оскільки передбачити в законі всю їх розмаїтість неможливо.
Раніше згідно зі ст. 430 ЦК України громадяни укладали договори про спільну діяльність для задоволення лише своїх особистих побутових потреб і тільки між собою. Юридичні особи могли укладати такий договір тільки для досягнення господарської мети. Проте на сьогодні згідно чинного законодавства ці обмеження було знято. Власник може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.
Суб'єктами (сторонами або учасниками) договору простого товариства виступають громадяни і юридичні особи. Проте участь юридичної особи у цих договорах має відповідати цілям, передбаченим її статутом. Щодо загальної мети договору про спільну діяльність, нове законодавство України припускає як господарську, так і іншу (зокрема, благодійну чи науково-дослідну) мету такого співробітництва.
Договори простого товариства, як і всі інші договори про спільну діяльність, можуть бути дво- та багатосторонніми угодами. Вони також вважаються консенсуальними договорами, оскільки для укладення їх досить згоди сторін і не потрібен сам факт передачі вкладів та здійснення спільних дій.
На підставі аналізу договорів про спільну діяльність можна констатувати, що вони можуть бути як оплатними, так і безоплатними.