Публічно-правове регулювання ринкових відносин має імперативний, тобто владний характер. Законодавство в цій сфері не має кодифікації на відміну від приватно - правового регулювання, де основою виступає Цивільний кодекс України. Так, у тих видах підприємницької діяльності, які пов’язані із потенційною загрозою життю, здоров'ю громадян, стану екології, держава впроваджує щодо підприємців додаткові кваліфікаційні вимоги, що мають назву ліцензування. Воно здійснюється на підставі Закону України "Про ліцензування окремих видів господарської діяльності”.
У певних галузях підприємництва (наприклад, на ринку здійснення банківських послуг) державою встановлюється системний, постійно діючий механізм регулювання, яке здійснюється спеціально утворюваним державним органом. Так, специфікою діяльності комерційних банків є їх дуже важлива роль, з одного боку, у забезпеченні розрахунків під час обігу товарів та послуг, а з другого – в акумуляції коштів для їх подальшого цілеспрямованого інвестування в економіку.
Головною проблемою розвитку підприємницького законодавства є, безумовно, забезпечення тієї розумної межі між сферою приватно-правового регулювання, що через реалізацію принципу свободи підприємництва дає можливість реалізуватися підприємницькій ініціативі, а також сферою публічно-правового регулювання, яке для захисту публічних інтересів, безпечного і ефективного функціонування ринкових відносин має об'єктивно обмежувати ці свободи і мотивацію. Сучасний стан законодавства та режим його застосування, особливо з боку органів держави, показує, що таке оптимальне співвідношення цих чинників поки що не знайдено.
Приватно-правові відносини взагалі й у підприємництві зокрема реалізуються на засадах автономії суб'єктів один від одного та від держави за майновими й організаційними ознаками; на засадах рівноправного становища суб'єктів у стосунках між собою (тому й угоди укладаються лише в тому випадку, коли існує збіг волевиявлення сторін щодо умов таких угод); на засадах свободи договору та судового розгляду спорів між ними. Згадаємо також і метод диспозитивного регулювання, який дозволяє суб'єктам самим встановлювати двостороннє регулювання взаємовідносин, що у випадку укладання угод матиме перевагу над положеннями закону, які регулюють той же самий вид зобов’язань. Головними завданнями законодавства в галузі приватно-правового регулювання підприємництва є: визначення кваліфікаційних критеріїв власне підприємництва; визначення суб'єктів підприємницької діяльності та обсягу їх правосуб'єктності з переліком можливих обмежень; визначення державних гарантій підприємницької діяльності.
Слід визначити, що загальною базою приватно-правового регулювання підприємництва є в першу чергу Цивільний кодекс України, і це особливо стосується такої важливої сфери "горизонтальних відносин” у підприємництві, як правове регулювання договірних зобов'язань, які укладаються підприємцями. Так, ЦК України пропонує правове регулювання майнових відносин, що опосередковують зміст підприємницького обігу товарів та послуг. Диспозитивний характер цивільного законодавства дозволяє підприємцям укладати необхідні для них угоди, які хоча і не врегульовані в ЦК безпосередньо, але й не суперечать йому. Такі угоди є легітимними і мають виконуватися.